Розділ «Частина I ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ»

Все iнше дiйшло до нього пiзнiше.

Слiдчим, до якого Шамрая привiз капiтан Бражник, виявилася втомлена некрасива жiнка в окулярах рокiв пiд сорок.

Звали її Кiра Антонiвна, прiзвище — Березовська. Сам Бражник з її кабiнету не вийшов, примостився в кутку на новенькому стiльцi. Примiщення прокуратури, в якому Вiктор, навiть з огляду на обставини, про якi не хотiлося згадувати, нiколи не бував, зовсiм не вiдповiдало його уявленням про казеннi установи. Тут було навiть по-своєму затишно, всюди ще лишилися слiди свiжого ремонту. Частиною якого, поза сумнiвом, були i новi офiснi меблi.

Без передмов, нiчого не пояснюючи, Березовська пiдсунула до Шамрая чистий аркуш, розказала, що вiн повинен написати, i вони з Бражником терпляче i мовчки чекали, доки Вiктор виконає прохання. Швидко перебiгши написане очима, жiнка простягнула аркуш оперу. Той пiдвiвся зi свого зручного мiсця, взяв папiр, теж прочитав, тiльки бiльш уважно, тодi поклав аркуш перед слiдчою i знову всiвся. Вони розташувалися так, що Березовська дивилася в обличчя Вiктору, а Бражник їв очима його спину.

— Тепер послухайте, що ви написали, — Кiра, яка, навiть виглядаючи не молодшою i не старшою за свої роки, навiть незважаючи на те, що сiра зовнiшнiсть мусила не додавати, а забирати якусь кiлькiсть рокiв, у сприйняттi Шамрая усе ще не дотягувала до Антонiвни, вiдкинулася на спинку свого стiльця. — Значить так: «Я, Шамрай Вiктор Максимович, працюю спецiальним кореспондентом газети «Неймовiрнi факти». Профiль нашого видання — рiзнi незвичайнi явища, в тому числi — паранормальнi. Цi явища всi автори, включно зi мною, намагаються дослiджувати». Поки що правильно?

— Правильно, — пiдтвердив Шамрай.

— Згодна. Вашу газету всi знають. Читаємо далi, — слiдча зiтхнула i почала виразно декламувати: — «П’ятого листопада цього року до мене в редакцiю прийшла громадянка, яка назвалася Тамарою Томiлiною. Ранiше я з нею знайомий не був».

Вiд того, як раптово виринув з-за його спини Бражник, Вiктор здригнувся. Перед його обличчям рука опера тримала фотографiю.

— Ця жiнка приходила до вас?

З фото на мене дивилася усмiхнена Тамара. Знiмали крупним планом на фонi єгипетської пiрамiди. На дiвчинi була бiла футболка.

— Ця, — кивнув Вiктор, опер забрав фотку, знову повернувся на мiсце. Шамрай озирнувся на нього, але слiдча знову почала читати, i Вiктор переключився на неї.

— Тамара запропонувала менi тему для статтi. Вона розказала про вiдселене село Пiдлiсне, яке знаходиться десь на межi Овруцького та Народницького районiв Житомирської областi. За її словами, на територiї цього покинутого пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС села iснує аномальна зона. Ця зона негативно впливає на всiх, хто так чи iнакше пов’язаний зi згаданим селом. Правильно?

— Правильно.

— Поки що цiлком у дусi вашої газети, — кивнула швидше сама до себе, нiж до Вiктора слiдча. — Ось тут далi ви пишете: «Тамара Томiлiна в розмовi зi мною пояснила, що вона вiдчуває на собi вплив аномальної зони, бо свого часу її мама завагiтнiла нею в Пiдлiсному i негативна енергетика тiєї мiсцевостi передалася дитинi в спадок». Правильно?

Тут Шамрай не став поспiшати з вiдповiддю. Повз увагу Березовської це не проскочило.

— Це ж ви писали, Вiкторе Максимовичу. Власною рукою. Зрозумiли, до чого я веду?

— Нi, — чесно признався той.

— Коли таке написано в вашiй газетi, це сприймається зовсiм iнакше. Так би мовити, в загальному контекстi iнших публiкацiй вашого видання. А коли таке писати в пояснювальнiй записцi слiдчому прокуратури, який веде справу про навмисне вбивство, — погодьтеся, звучить досить дивно. У себе в колективi ви сприймаєте подiбнi iсторiї на «ура». Люди, якi вас читають, теж нiчого пiдозрiлого не бачать. Бо вони хочуть вiрити i вiрять. Але ось це, — Кiра помахала в повiтрi списаним аркушем, — я змушена буду пiдшити до кримiнальної справи. Тому менi треба прийняти рiшення: сприймати написане за чисту монету чи просити вас дати iншi пояснення.

— Якi б налазили на здорову голову, — пiдтакнув зi свого мiсця опер. Шамрай вiдчув, як зволожiли долонi. Нерви. Вiн старанно витер їх об штани.

— Хочете ви цього чи нi, панове, тiльки iнших пояснень у мене нема. Я написав усе як було. I взагалi, тепер ви пояснiть менi: яка кримiнальна справа, яке вбивство, до чого тут Томiлiна i головне — до чого тут я.