Розділ «Частина I ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ»

Репортаж з аномальної зони вийшов, як i планувалося, за тиждень.

Листопад уже повноцiнно вступив у свої права, вночi навiть почалися легкi заморозки. Вiднедавна Шамрай став чомусь дуже чутливим до змiн погоди, тому в п’ятницю, наступного дня пiсля виходу «Неймовiрних фактiв», прокинувся з головним болем i закладеним носом. Подзвонив секретарцi, сказав, що сидiтиме сьогоднi вдома, i вкотре за цей рiк зробив зауваження у бiк дзеркала: тобi, мовляв, тридцять рокiв лише, а ти вже справжня руїна.

Щоправда, пiсля подiй, про якi не хотiлося згадувати, Вiктор Шамрай виглядав мiнiмум на п’ять рокiв старшим. Його старила рання сивина, досить щедро заснiживши чорне волосся, особливо — на скронях.

Вiн пив чай з калиною, аж раптом озвався мобiльник. Номер незнайомий. Вiдповiдати не хотiлося, але Вiктор вiдгукнувся за звичкою, яка випередила бажання взагалi вимкнути трубку.

— Слухаю.

— Вiктор Шамрай? — голос теж незнайомий.

— Я. А…

— Ви зараз де знаходитесь? На роботi сказали — ви вдома.

— Правду сказали.

— Будьте вдома, будь ласка. Хвилин за двадцять я за вами заїду.

— А…

Незнайомець дав вiдбiй.

У дверi подзвонили швидше, нiж за двадцять хвилин. Шамрай вiдчинив. На порозi стояв чоловiк рокiв пiд сорок, якось казенно пiдстрижений, його перебитий нiс вiдразу кидався в очi.

— Капiтан Бражник, карний розшук, — вiзитер показав на ходу документи, аби вiдразу зняти всi можливi запитання i одночасно поставити новi. — Я зайду?

Не чекаючи дозволу, капiтан з перебитим носом пройшов у квартиру, акуратно прикрив за собою дверi.

— Ви — Вiктор Шамрай?

— Ну…

— Документи покажiть. Паспорт, якщо не важко.

Вiктор, далi не розумiючи, що вiдбувається i до чого тут карний розшук, пройшов до кiмнати, витягнув з шухляди паспорт, простягнув гостевi. Бражник перегорнув сторiнки, постукав корiнцем документа по долонi, не поспiшаючи повертати.

— Таке дiло… Менi необхiдно допитати вас про вашi стосунки з Томiлiною Тамарою Григорiвною. Знаєте таку?