Розділ без назви (2)

Щоб прослизнути і кругом поспіти

ця — одяглася в лисячу подобу…

А я беру собі одежу правди.

І щирості. І вічної любові.

Узяти іншу я не маю права —

моїй душі

Господь довірив

Слово[5].

Цікаво, чи Іра розуміє, що завдяки нашій пригоді отримала янгола-охоронця? Правда, сірого та наразі дуже-дуже втомленого і сонного, який поки що лишень вчиться використовувати власні сили. Але він доволі гарний учень, і тому з ним проблем не буде.

О, вхідні двері знову зачинилися. Чудово. Ще півгодини — і шлях до ванної вільний. І, звісно, я не збираюся розгрібати бруд у квартирі. Це справа Тетянки.

Здається, я потроху засинаю, думки стають куцими і чомусь різнобарвними, так і хочеться сплести з них кіску, як у дитинстві, коли бабуся сварила, бо я заплітала так торочки на пледі. Так, що ж робити далі? Що буде далі? Думки збиваються, от неслухняні…

Ще раз гупають двері. Несила підвестися з ліжка… Приймаю героїчне рішення: спатиму брудною!

Деренчить телефон у передпокої. Стаціонарний домашній… На нього так рідко телефонують, хіба що батьки Тетясиних однокласників чи моя мама. Дзвінок ввічливості, так би мовити. Іду, іду… Ні, вже не йду. Тетяся — молодець, дотумкала взяти слухавку.

Чого вона так репетує? Чи це стіни потоншали?

— Ні, я не гукну її до телефону. Зрозумійте: Аді погано. Яку «швидку»?! На чорта?! Я хотіла сказати, що вона втомилася та зараз спить. Ага! Спить, кажу, бо повернулася дуже-дуже пізно, тобто вона не виспалася. Поспить, і все буде хокей… Хокей — то окей, тобто гаразд по-вашому. І гра з шайбою тут ні до чого… Кажу, що все буде добре… Господи, але ви причепа. Блін, іду гляну! І якщо не спить, то дам їй слухавку.

Скрип моїх дверей. Так, я сплю-сплю. Боже, чого ті двері так риплять? Я ж нещодавно петлі старанно змащувала.

Тихі кроки коридором. Голос Тетяни:

— Вона справді спить, я не брешу… Тобто знаєте що?!.. Та хто ви врешті такий, діставайло?! Друг? У Адки немає таких друзів, котрі на домашній телефонують. Ага, так я вам і дала номер її мобільного. А може, ви — маніяк доморощений? Ох, то я вам ще й листоноша? Хокей, тобто добре. Кажіть, що передати? Що? То я маю так просто їй сказонути: «Адо, тобі туткай передавали: „Добре відпочинь, янголя, ти заслужила“?!». Та не пішли б ви… Самі таке передавайте. Тьху на вас! Збоченець!

Таня кидає слухавку.

— Придурок кінчений! — сопе сердито, мов їжачок. А в голосі, крім злості… заздрість, чи що?