Про братика-баранця

— Ось ходіть-но, пане, побачите в мене свою першу жінку.

Він як це почув, так зрадів та й швиденько побіг. І як прибіг до хати і глянув, то аж крикнув, такий був щасливий, а вона йому каже:

— Чи ви мене пізнали, що це я, ваша перша жінка? Але не піду я до вас, поки ви її, брехливої, проклятої слуги куди не дінете, я не хочу, щоб вона мене бачила.

Він крикнув на людей, щоб вивели коней, і прив'язали ту слугу до коней, і пустили в поле, нехай вона там пропаде.

А перша жінка, дитинка і баранчик щасливо живуть і поживають і віку доживають, а тую слугу коні понесли і на все поле її рознесли. Де вона головою ударила, там стала могила, де плечима — долина.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!