Про братика-баранця

— Сідай зі мною!

А вона до нього:

— То візьміть же і мого братика-баранця, бо я його не покину.

Та й поїхали. Приїхали разом до двора, до цього молодого панича. От він їй і каже, і просить:

— Будь мені за жінку, повінчаймося.

Вона і згодилась, сказала:

— Добре.

І повінчались вони, і жили собі гарненько, і прижили собі дитину, а баранчик колише і глядить цю дитину, і вона йому радіє, а він їй, що це бог дав таке добро сестриці.

Поїхав раз пан знов з рушницею, а слуга каже до пані:

— Ходім купатись, пані серце.

Пішли вони купатись, а баранчик сів собі на березі і держить дитинку, а вони як пішли в воду, та слуга повела її на глибину, ввела у воду та й каже:

— Дайте-но, пані, я вам плечі помию, а то у вас таке болото чорне.

Як стала її мити, як стала мити, та й упхнула в воду, в саму глибину. А той баранчик як вгледів, та й заплакав. А слуга вибігла з води та й удяглась у панину одежу, а свої спідниці кинула у воду, забрала дитину і біжить додому, а баранець іде собі за нею. Прийшли додому, а дитина все плаче та плаче, і цілу ніч плаче.

Аж пан приїхав, не роздивився і питається:

— Чого воно плаче? Де це наша слуга?

А вона каже:

— Я її прогнала, бо вона така ледача була.

Як встав баранець уранці, взяв дитину і пішов до води. Аж там випливла качечка, а на ній золоте і срібне пір'ячко, підпливла на берег і прийшла до баранчика, взяла дитину і стала годувати її як мати. Погодувала, а баранець взяв та й поніс дитину додому, і вона така стала здорова, так спить добре, а пан все дивується, що це цей баранець робить і куди він дитину носить, що воно все так гарно спить. Та й каже пан до всіх у дворі:

— Дослідіть мені, куди він ходить з дитиною, що він з нею робить?

Пішов один чоловік за баранцем, і нишком засів, і вгледів, що підпливла качечка з золотим і срібним пір'ячком і погодувала дитину. Цей чоловік зараз побіг до пана і все це розказав, а пан сказав слугам розкинути волока і конче зловити цю качечку.