Силач

Так і зробила. Перевернула 'го, висипала м'ясо на черево, поїла все й пропала.

Валигора встав, поклав нову порцію варити.

Вернулися цимбори з ловлі, а обід ще не готовий.

Сучикаміння не дуже випитував — чому, бо знав причину. На третій день лишився дома Іван. Поклав м'ясо варити, і як ся доварювало, прийшла баба.

— Хлопче, дай ми м'яса.

Іван їй дав. Баба поїла, але просить ще. Іван знову їй дав. Баба й це поїла.

— Дай ще!

— Більше ти не дам, бо м'ясо треба цимборам.

— Дай ще, бо поїм ти на пупі...

— Так то ти поїла від моїх цимборів? Но, від мене не поїш!

Їмилися в руки. Баба не може Іваном веречи на землю. Тоді Іван вхопив бабу, витягнув надвір, розчахнув розсохатого дуба й задів туди бабу, ще й прив'язав.

Вернулися цимбори. Звідають, ци готове м'ясо.

— Готове, хлопці. Но, тепер я знаю, чому вчора й позавчора м'ясо було недоварене... Ходіть, покажу вам бабу.

Вивів їх вон й показав бабу, задіту в колоду... Вже ледве дихала.

Повечеряли й полягали спати. Іван думав, що баба до ранку сконає. Айбо баба не згибла. Коли вони спали, якось висвободилася з колоди, взяла палицю й пропала. Лиш слід лишила за собою...

Ідуть хлопці за слідом, дійшли до одної керниці. Далі слід пропав.

— Навірно, хлопці, спустилася в керницю (бо керниця була суха). Що будемо робити? Треба спускатися на дно.

Принесли мотуз, і коли Іван хотів опускатися в керницю, сказав:

— Як потрясу мотузком, тягніть!

Спустився Іван і довго пробирався на дно. А там другий світ...