Розділ «РОЗДIЛ X Подiл. Куренiвка. — Пригода в халупi старого Хихинi. — "Як там у вас, у вiсiмдесят другому?" — Я одержую цiпком по головi.»

— Правду. Я взагалi не брешу нiколи i брехунiв не люблю. Тому й вам повiрив. Бо вiдчуваю чогось, що не брешете.

— Не брешемо, — якомога серйознiше Сказав я.

— То тепер ви скажiть, як там у вас у вiсiмдесят другому?

— Гарно. Тiльки… урокiв багато задають.

— Ясно. Урокiв у всi часи багато задають. А цар який? Ян зветься?

— Нема нiякого царя. Микола Другий — то ж останнiй росiйський цар.

— Та ну!

— Точно! Через п'ять же рокiв, у сiмнадцятому, революцiя гряне. I царя скинуть. А потiм i помiщикiв та капiталiстiв. Народна влада буде, радянська.

— Ех! Хотiлося б хоч одним оком глянути! — То глянете обома. П'ять рокiв не так уже й довго.

— Та старий я, все-таки шiстдесят сьомий уже.

— Ну то й що? — озвався Чак. — Менi оно вiсiмдесят два.

— Диви, як сохранилися, — уїдливо примружився Хихиня, оглядаючи хлоп'ячу Чанову статуру у гiмназичнiй формi.

— Та ви не дивiться на них зараз, — вступивсь я. — Зараз їм дванадцять, як i менi. Бо це ж сiмдесят рокiв тому. А мене зовсiм нема. Тому я й невидимий був. А це я матерiалiзувався, щоб з вами побалакати. Спецiально. От iще трошечки побалакаєм i зникнемо.

Товстi губи Хихинi округлилися бубликом.

— 0-он воно що! Ясно.

Вiн усе-таки був надзвичайний дiд, цей Хихиня. Його нiщо не дивувало. Навiть така дивовижна рiч, як люди з майбутнього. Дивакiв нiщо не дивує.

— Слухайте! — раптом прояснiв вiн. — Не знаю, як ви це робите, але раз так, то поганяйте, хлопцi, до мого предка Тимохи Смiяна, у тисяча шiстсот сорок восьмий рiк, I дiзнаєтеся в нього секрет весел-зiлля. Я б i сам…

Вiн не доказав, бо в цей час його перебив дзвiнкий жiночий голос:

— Ой, глядiть, щоб самi ви в Кирилiвку не втрапили! Ми обернулися.

З-за хати, розчервонiла, з цiпком у руках, вигулькнула та сама молодиця, яка привела Чака сюди.