Розділ «РОЗДIЛ X Подiл. Куренiвка. — Пригода в халупi старого Хихинi. — "Як там у вас, у вiсiмдесят другому?" — Я одержую цiпком по головi.»

Я з нiжнiстю дивився на старого Хихиню, розумiючи, що зараз, мабуть, доведеться розлучитися з ним i нiколи я його бiльше не побачу. Так менi не хотiлося розлучатися! Так хотiлося хоч словом перекинутися з ним.

Я пiдлетiв до Чака, який усе ще ховався за кущем дерези, i розказав йому те, що вiдбулося в хатi, що говорив дiд про свого предка Тимоху Смiяна.

Чак уважно вислухав, задумався.

— Скажiть, а можна, я трохи побалакаю з дiдом Хихинею? — спитав я. Однак доведеться, мабуть, повертатися нам зараз назад у свiй час. Можна?

— Ну що ж… Давай. Ходiмо, — рiшуче сказав Чак.

Я вiдчув, як налилося вагою моє тiло, вiдчув ногами земну твердь i одразу ж дряпонувся об дерезу.

В очах старого Хихинi вiдбилося здивування, коли вiн побачив нас.

— Здрастуйте, дiду! — хрипким вiд хвилювання голосом сказав я. Здорово ви отого Рудого Августа… Так йому й треба.

— А!… Здоров, хлопцi! — кумедно роззявив губатого рота дiд. — Ви що з неба впали? Як це я вас не вгледiв?

— Майже, — весело сказав я.- 3 тисяча дев'ятсот вiсiмдесят другого року ми.

— А-а… ясно, — усмiхнувся дiд. — А чого це вам аж на сiмдесят рокiв назад скаконути закортiло?

— Так отож та сама смiх-трава нас цiкавить. Весел-зiлля.

— I вас теж. Ага.

— Скажiть, а ви правду говорили Рудому Августу чи тiльки так, щоб одчепитися?

— Про що?

— Ну, про те, що не знаєте секрету смiх-трави, про предка свого Тимоху Смiяна, який нiбито знав той секрет.

— А ви чули?

— Я — нi, — сказав Чак. — А вiн чув. Вiн невидимий був.

— Ага. Ясно. Якщо невидимий, тодi мiг.

— Так що? Правду ви говорили чи…