TextBook Спенсер про щось мене запитав, але я не розчув — усе думав про каналію Гааса.
— Що таке, сер? — перепитав я.
— Кажу, тобі нітрохи не сумно покидати Пенсі?
— Ну, звісно, трохи сумно. Аякже… Тільки не так, щоб дуже. Принаймні поки що. Мабуть, до мене ще не дійшло. До мене взагалі не зразу доходить. Поки що в голові мені тільки те, що в середу я їду додому. Я на розум небагатий.
— Ти що — зовсім не думаєш про своє майбутнє, хлопчику?
— Чого ж, думаю, звісно. Певно що думаю. Ще б пак. — Я на хвильку замислився. — Тільки не так, щоб дуже. Ні, не дуже.
— Ти ще задумаєшся, — мовив Спенсер. — Задумаєшся, хлопчику. Задумаєшся, та буде пізно!
Від його балачок мене з душі вернуло. Так ніби я вже дуба врізав абощо! Страх як неприємно було слухати.
— Авжеж, — кажу. — Мабуть, таки задумаюсь.
— Я б хотів трохи наставити тебе на розум, хлопчику, допомогти тобі. Я всім серцем хотів би тобі допомогти.
Він казав правду. Це було й видно. Але ми з ним тягли в різні боки, і край.
— Я знаю, сер, — кажу. — Вельми вдячний вам. Серйозно. Я це дуже ціную. Слово честі. — Я підвівся з ліжка. Слухайте, я не просидів би там довше й десяти хвилин, хай би мене навіть убили. — На жаль, мені пора. Треба ще забігти до спортзалу. Там багато моїх речей, а вдома вони мені знадобляться. Правду кажу.
Спенсер мовчки глянув на мене й знов закивав головою. А обличчя таке серйозне — жах. Мені раптом стало страшенно його шкода. Але й усидіти там я вже просто не міг, ми з ним тягли в різні боки, і він щоразу, як хотів щось кинути на ліжко, не докидав, і отой його допотопний заяложений халат, усі груди напоказ, і вся кімната просмерділася грипом та отими патентованими краплями Вікса від нежитю…
— Знаєте що, сер, — кажу, — не турбуйтеся за мене. Серйозно. Я не пропаду. Просто в мене саме такий вік. Кожен через це проходить, правда ж?
— Не знаю, хлопчику. Не знаю. Терпіти не можу, коли отак відповідають.
— Звичайно, кожен, — кажу. — Я добре знаю. їй-богу, сер, не турбуйтеся за мене. — Я навіть спробував покласти йому на плече руку. — Гаразд?
— Може, вип'єш на дорогу чашечку гарячого шоколаду? Місіс Спенсер охоче б…
— Та я б залюбки, сер, слово честі, але пора йти. Треба ще встигнути в спортзал. Спасибі вам, сер! Велике спасибі!
Потім ми подали один одному руку, мовляв, до побачення, те, се. Але мені стало чомусь з біса сумно.
— Я вам напишу, сер. Ви тільки глядіться після грипу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Над прірвою у житі» автора Селінджер Джером на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2“ на сторінці 5. Приємного читання.