TextBook — Мама казала, може, приїде, а може, й ні. Це не від нього залежить. Може, йому доведеться сидіти в Голлівуді й писати сценарій про Аннаполіс.
— Чому саме про Аннаполіс, чорт забирай?!
— Фільм буде про любов, про все. Вгадай, хто там гратиме? Яка кінозірка? От і не вгадаєш!
— А мені байдуже. Про Аннаполіс, дідько його матері! А що він знає про той Аннаполіс, чорт забирай?! До чого тут Аннаполіс і те, що він пише? — Слухайте, від цього сказитися можна. Щоб він пропав, той Голлівуд! — А що це в тебе з рукою? — питаю.
На лікті у Фібі був-чималий шматок пластиру. Піжама ж у неї з короткими рукавами, тому я той пластир і помітив.
— Мене штовхнув один хлопець з нашого класу, Кертіс Вайнтрауб, — каже Фібі. — Я саме йшла сходами в парку. Хочеш подивитись? — І вже хотіла була здерти пластир.
— Не треба! А чого це він зіпхнув тебе зі сходів?
— Не знаю. По-моєму, він ненавидить мене, — каже каналія Фібі. — Ми з однією дівчинкою, Сельмою Еттербері, обляпали йому чорнилом весь светр.
— Це погано. Ти що — маленька, чорт бери?!
— Ні, але він завжди ходить у парку за мною назирці., Я в парк — і він за мною. Просто на нерви діє.
— Мабуть, ти йому подобаєшся. Не можна ж за це обляпувати чорнилом…
— Дуже м «ні потрібно йому подобатись! — каже Фібі. А тоді так дивно якось подивилась на мене й питає: — Чуєш, Голдене, а чого це ти приїхав додому до середи?
— Що?
Слухайте, від цієї малої каналії щохвилини так і жди якоїсь капості. Якщо ви думаєте, що воно ще зовсім дурне, то у вас не всі дома.
— Чого це ти приїхав до середи? — знов питає вона. — Тебе часом не вигнали знов зі школи, га?
— Я ж тобі вже казав: нас розпустила раніше. Розпустили всю…
— А от і ні! Тебе вигнали! — вигукнула Фібі. Та як лусне мене, каналія, кулачком по коліну! Вона так дошкульно б'ється, коли на неї щось набіжить. — Ой, Голдене, тебе вигнали! — Вона аж рота затулила долонею. Дуже вразлива дівчинка, їй-богу.
— Хто тобі сказав, що мене вигнали? Ніхто не…
— Бо й вигнали! Вигнали! — А тоді знов як лусне мене кулачком по коліну. Думаєте, не боляче було? Ну й дурні, якщо так думаєте. — Тато вб'є тебе! — каже. А тоді геп ницьма на ліжко й накрила голову отою клятою подушкою. Вона, каналія, часто так робить. Ніби на неї щось находить.
— Не дурій, — кажу. — Ніхто мене не вб'є. Ніхто мене й пальцем не… Чуєш, Фіб, скинь з голови цю ідіотську подушку. Ніхто мене не вбиватиме.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Над прірвою у житі» автора Селінджер Джером на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „21“ на сторінці 4. Приємного читання.