Розділ «12»

Звали її Ліліан Сіммонс. Колись із нею трохи водився Д. Б. Там такі груди!

— Салют, — кажу. Я, певна річ, спробував був устати, але в такій тісноті встати — що ви! Ліліан була з морським офіцером, який стояв так, наче кийка проковтнув.

— Ой, це просто чудесно, що я тебе побачила! — каже Ліліан. Бреше, каналія. — Як там поживає твій старший брат? — Це все, звичайно, що їй треба було від мене знати.

— Прекрасно. Він у Голлівуді.

— У Голлівуді?! Це просто чудесно! Що ж він там робить?

— Не знаю, — кажу. — Пише. — Не хотілося мені розводити з нею теревені. Голлівуд, вважала вона, — то бозна-яке щастя, це в неї на лобі було написано. Так гадають майже всі. Особливо ті, хто не читав його оповідань. А мене це доводить до сказу.

— Ой, як цікаво! — вигукнула каналія Сіммонс. Тоді познайомила мене зі своїм моряком. Капітан третього рангу Блоп чи якось так. Це був один із типів, які швидше спідницю вдягнуть, ніж проґавлять нагоду, тиснучи вам руку, переламати всі пальці. Господи, як же я їх ненавиджу! — Ти тут сам, малий? — питає Ліліан. Загородила собою, каналія, весь той клятий прохід. їй, видно, страх як подобалося стовбичити людям на дорозі. Офіціант і той стояв, чекаючи, поки вона його пропустить. Але Ліліан навіть нікого не помічала. Сміх, та й годі. В офіціанта на лобі було написано, що вона йому не дуже подобається. А втім, і в самого моряка було на лобі написано, що вона йому не дуже подобається, хоч він і привів її сюди. І мені Ліліан не дуже подобалась. Усім вона не подобалась. її навіть можна було пожаліти.

— У тебе що, малий, немає дівчини? — питає далі Ліліан. Я нарешті встав, а вона навіть не подумала сказати, щоб я сидів. Такі можуть годинами продержати вас на ногах. — Правда ж, гарненький? — каже вона до свого моряка. — Голдене, ти з дня на день стаєш чимдалі кращий!

Кінець кінцем моряк попросив її, щоб вона пройшла далі. Ми, каже, загородили весь прохід.

— Ходімо до нашого столика, Голдене! — запросила мене каналія Ліліан. — Бери свою склянку!

— Та я вже зібрався йти звідси, — відповідаю. — У мене ще побачення.

Я бачив, що вона, каналія, до мене підлизується. Щоб я потім розповів про неї Д. Б.

— От мале барахло! Ну, молоток! Як побачиш свого старшого братика, скажи, що я його ненавиджу!

І пішла. Ми з моряком на прощання ще кинули один одному, що, мовляв, раді були познайомитись і т. ін. Я від цього завжди пупа вриваю. В таких випадках я щоразу кажу: «Радий був з вами познайомитись!» А насправді зовсім не радий. Та, якщо хочеш жити, доводиться говорити й таку гидь.

Після того, як я бовкнув каналії Ліліан, нібито в мене побачення, не залишалося нічого іншого, як забиратися звідти к бісовому батькові. Я вже навіть не міг посидіти й послухати, як каналія Ерні грає щось більш-менш пристойне.

Та не сідати ж мені за один столик з Ліліан Сіммопс та її моряком, щоб потім сконати від нудьги! І я пішов. Але мене розбирала така лють, коли я брав у гардеробі пальто! Завжди тобі люди все зіпсують.