Розділ «Частина друга СКАРБ»

— На вашому вітрильнику хіба що надвечір доберешся до берега, — глузливо подивився на дівчину Хвостенко.

— Що ж ти пропонуєш?

Хвостенко мовчав. Тільки здвигнув плечима.

Всі глянули на Юрка, який про щось напружено думав.

— Ну, капітане, що ти скажеш? — спитав Сергій. — Що будемо робити?

Юрко підвів голову.

— Ти маєш на увазі тільки те, де роздобути їжу, а я думаю над тим, що робити далі. Тобто — повертатися додому чи продовжувати нашу подорож…

— Додому? — Сергій був украй здивований.

— Авжеж… Подумаймо: у нас не залишилося майже нічого. Ковдри і теплий одяг — украдено. Їжу — теж… Є тільки рибальські снасті та тридцять карбованців грошей…

— Чому тридцять? — спитав Хвостенко.

— Тому що ми брали по десять карбованців на брата.

— Та в мене е двадцять п'ять… Вони, на щастя, тут, в кишені.

— Якщо не розмокли, — вставив Сергій, скептично дивлячись на штани Хвостенка.

— Не розмокли… Я передбачливо загорнув їх у целофан.

— Гаразд, — підсумував Юрко. — Маємо п'ятдесят п'ять карбованців… Нас четверо. Отже, на кожного припадає майже по чотирнадцять карбованців. Чи вистачить цього?

— Вистачить! — вигукнув Сергій.

— Не поспішай, Сергію, — Марта зупинила запального хлопця. — Треба міркувати серйозно. Гадаю, — грошей нам вистачить при умові, що рибальські снасті ми брали не даремно…

— Обіцяю вам — риба буде! — заявив упевнено Сергій. — За це я можу поручитися головою!

— Побачимо, — усміхнувся Юрко. — Тоді на тебе вся надія, що ми сьогодні поснідаємо…

— А як же подорож?.. Чи ви вирішуватимете й за мене?