Розділ «Частина друга СКАРБ»

— Знаєте що, хлопці, послухайте мене: ходімо разом, гуртом все-таки веселіше.

Хлопці полегшено зітхнули: це всіх влаштовувало.

Назад йшли обережно, оглядаючись. І хоча явної небезпеки не чекали, тривожило те, що хтось тут жив у курені, а при їхній появі зник і, може, стежить за ними з-за кущів. Хто це міг бути? Чому тікає? Як потрапив сюди човен? Невже в грозу їх віднесло так далеко і прибило до протилежного берега?

Дощ не вщухав. Хотілося швидше повернутися у затишний курінь, загорнутися в сухі ковдри, зігрітися і заснути.

Ішли мовчки. На цей раз попереду крокував Хвостенко. Недалеко від берега він раптом спинився і приклав руку до вуха: крізь шум дощу ясно почувся рокіт мотора.

— Може, літак? — непевно висловила здогад Марта.

— В таку погоду літаки не літають, — відповів Юрко.

Хвостенко напружено вслухався. На його обличчі промайнуло здивування.

— Ви знаєте, це працює мотор на моєму човні. От щоб я пропав, коли брешу! Я його пізнаю серед десятка інших.

— Чи мало на морі таких моторів, як У тебе! — кинув Сергій. — То, мабуть, якийсь невдаха, як і ми, блукає в негоду по морю.

Незабаром вони опинилися на березі. Здавалося, що мотор працює зовсім близько, десь отут, за кущами.

— Як хочете, а працює мій мотор, — промовив Хвостенко стурбовано, зірвався з місця і побіг, гукаючи:

— Я ж вам казав! Я ж казав!..

Всі кинулись за ним і враз зупинилися.

Перед ними стояв Мартин вітрильник. Стояв так, як вони і залишили його, примкнувши до верби цепом.

Хвостенкового човна не було.

Зате в морі, за дощовою завісою, тануло цокотіння мотора.

СУМНЕ ВІДКРИТТЯ

Вони мовчки переглянулись.

— Що це означає? — здивовано спитала Марта.