Розділ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919»

"Громодяне!

Після пятирічноївійни, наш нарід знова покликаний Національною Радою до зброї, щоби захистити свою волю й право на своїй землі від віковічного свойого ворога. При тяжких обставинах славне наше козацтво і стрільці ведуть цю боротьбу, а святим обовязком громадянства забезпечити долю й життятих, хто виконуєчесно свої обовязки перед Вітчиною. Хай кожний, хто маєв свойому серці національне почуття, прийде з поміччю. Алеж це діло велике й вимагаєвідповідноїорганізації. А тому Начальна Команда закликаєвсе громадянство до вступу в "Комітет допомоги хорим йраненимв національній боротьбі.

Бажаю, щоби всі Товариства, що заснуються по містах і селах були обєднані загальними повітовими комітетами.

Перший фонд міг би скластися з датків окремих осіб, та через зорганізовання всенародньоїзбірки за дозволом і контролею органів НаціональноїРади, до Президента котроїя рівночасно звертаюся. Прохаю відчинитипідписку й приняти від мене на сей фонд початкову лепту".

Уся преса й члени Національної Ради підтримали з повною щирістю мою відозву. Почалися збірки грошей, одягу, біля та ін.

Боротися й організувати армію, — це надзвичайно важке завдання. Але такий стан річей треба вважати нормальним, коли війна вибухає несподівано й перед провідниками стоїть завдання: повернути імпровізацію на шлях певної системи. У цій праці треба з особлившою увагою й зрозумінням заховувати все позитивне, щоби не пошкодити — так цінному у всякій справі — моментові самодіяльности, завдяки якій і повстала сама "імпровізація".

Безупинні бої помалу виснажували сили залоги Львова й дуже ускладнили комунікаційний рух від періферій до Львова. На Півночі ми осягнули звуження облоги Львова аж до самих передмість. Поляки вже не могли провадити для потреб міста і залоги використання сіл і містечок у напрямку на Ярослав. Їхні спроби робити випади — для реквізіції харчів під прикриттям збройних відділів — коштували іх дуже дорого, бо наші партизанські відділи завжди цьому перешкодили. З Перемишлем Львів мав сполучення лише вночі, — і то тільки сильним панцирним потягом.

Треба зазначити, що в січні ми починаємо взагалі краще інформуватися в обстановці поза нашою боєвою лінією. Завдяки розвідчій службі, ми мали відомости, що діється не лише у самому Львові, але також й у Варшаві. На жаль приходиться ствердити, що й ворог мав про нас докладні відомости, — і то до тої міри, що навіть телефонічні розмови поміж Н.К. та штабами Корпусів, — мало що не на другий день, — були йому відомі. Ми рахували, що з більш тісною облогою Львова нам пощастить запобігти цьому лихові.

Я не буду тут зупинятися на подробицях описання лютневих боїв. Їх значіння, взагалі, було виховуючим. Цінним було те, що на всьому театрі військових подій ми тримали ініціятиву в своїх руках. З кожним днем наші частини міцнішали, а зокрема артилерія, до складу якої почали вводитися гармати більших калібрів.

Наша важка артилерія дістає завдання бути все у поготівлі та підтримувати наступ наших частин не лише на південні й південно-східні околиці міста, але й на Півночі. У Краснім організується летунський парк, що складався з австрійських і російських апаратів. На наказ Начальної Команди полк. Кануків організує три летунські сотні, а саме: боєву, розвідчу й направчу. У Стрию організується окрема сотня для обслуги південного фронту. Не дивлячись на перевагу ворожого летунства, наша авіяція починає опановувати повітря. На залізничих шляхах у лютому ми маємо вже бронепотяги, а на дорогах — бронеавта. Хоч наші бронепотяги щодо будови уступали польським, всеж щодо сміливости рухів і підприємчивости, якщо їх не перевищували, то принаймі суперничали з ними.

Ясно, що всі ці технічні засоби нашого війська — зза своєї нечисельности — мали для нас більш моральне, ніж реальне значіння.

Розділ III

Експльоатація засобів у нашій лютневій офензиві

Трикутник Броди — Перемишль — Коломия був найбільш придатною місцевістю для маневрування. На Північ і на північний Захід від цього трикутника, зогляду на горбковатість та ліси, місцевість більше надавалася для партизанської чинности, а на Південь — у Карпатах — можнаб вести тільки гірську війну.

Ні на річки, ні на напрямок битих шляхів ми не могли особливо скаржитися, — хиба тільки, що останні були в дуже прикрому стані. Проте напрямок залізничих шляхів сприяв операціям польських військ.

Цілий край вкрито окопами, що залишилися з світової війни; не бракувало також і дротяних перепон; місцями подибалися навіть поважні укріплені будови, як, наприклад, у Миколаєві, що йому довелося відограти помітну ролю на весні 1919. року.

Як на окремий чинник, слід вказати на цілу систему притоків верхнього Дністра (район Комарно — Жидачів — Стрий — Самбір). Зогляду на слабість наших технічних засобів (понтони й мости), це мало не аби яке значіння. У наших операціях прийшлося нам південну частину трикутника перенести на лінію Дністра (від Жидачева до Городенки), бо більшість мостів була понищена у великій війні.

Не лишалося без впливу на розвиток кампанії також і те, що, як каже проф. Рудницький, "звязи квантитавного й квалітативного значіння дуже ріжно вяжуть природу краю з народом". Власне в Галичині ця теза знаходить собі повне примінення.

Земля (село) була у фактичному посіданні українців, національна свідомість яких була настільки високою, що навіть не приходилося чути: "хто ми й чиї ми діти"… Лише в західно-північних околицях і навколо міст та містечок певний відсоток українського населення з перших днів зайняв невтральне становище у нашій боротьбі. Це були т.з. "латинники", на яких впливали "ксьондзи", що їм не можа відмовити ані польського патріотизму, ані активізму.

Щодо міст, то вони мали мішаний, або краще: польсько-жидівський характер. Це були немов готові осередки ширшого наступу поляків на Схід; поруч з "латинниками" уявляли вони добрий грунт для чинности розвідчих апаратів "Довудства".