Розділ «ГУМ-ГАМ»

Мільйон і один день канікул

Світ знову належав їм, пустунам без місяциту. Не тільки цей двір — поля й ліси, звідки линув зелений вітер, що пахнув травою, теплі й холодні моря, що посилали прозорий літній дощ, невидимі вдень зірки — і найближча, найяскравіша в небі зірка — Сонце. Пустуни без місяциту, вони не вміли літати на хмарі, проходити повз стіну, перевертати у повітрі драбину. Але вони завжди вірили, що коли-небудь гратимуться у все на світі, як Гум-гам. Тож вони бігли назустріч своєму майбуттю, граючись поки що у звичайнісінького квача; падали, обдираючи коліна, підхоплювались і знову ловили один одного; ганяли по траві м’яча, копалися у піску, запускали аж по лікоть руки у теплий чорнозем, з якого — вони достоту знали це — виростає все живе…

— Лови!.. Кидай!.. Бий!.. Ех ти, роззява… молодець, оце так удар! — лунали голоси, що летіли аж до сонця.

І Максим щось кричав і махав другові, який залишав його. Коли хмара сховалася за дахом, він знову схилився над клумбою, розшукуючи свою квітку.

…Хмара, що на ній лежав Гум-гам, спокійно пливла над полями. На березі вузької річки Гум-гам угледів дві маленькі постаті й поряд постать трохи більшу. Він сумно всміхнувся, він знав, хто це… Сергій і Мишко… Адже вони домовились піти з батьком на риболовлю…

А рибалки й гадки не мали, що над ними ширяє Гум-гам. Вони взагалі не помічали ні крапель, що падали згори, ні самої хмари. Завмерли під зеленим кущем, не відводячи очей од поплавців: один червоний, другий жовтий, а третій із звичайного корка.

Із своєї високості Гум-гам, звісно, не міг бачити, як здригнувся, завертівся на воді корковий поплавець, як натягнулася волосінь і зблиснув на сонці голий гачок.

— Ех, зірвався! — з прикрістю мовив дядечко Захар. — Який окунець зірвався!

Мишко і Сергій вистрибували біля води.

— Я бачив його, бачив… — бубонів під ніс Мишко. — Я мало не кинувся за ним у річку!

— Я теж спершу так був зрадів, — підхопив Сергій, — неначе він попався на мою вудку.

— Нічого, — заспокоїв хлопців батько. — Він од нас не втече!

А Гум-гам крикнув згори:

— Щасливого улову!

Та він був уже далеко, і приятелі його не чули.

Уже присмерком рибалки залишили тихий берег. Вони нічого не зловили, і Мишко сказав Сергієві:

— Шкода, немає місяциту. Д то несли б повне відро окунів…

Та за кілька хвилин хлопці забули про місяцит. Вони йшли слід у слід росяним лугом, і трава, гладенька й пружна, шмагала їх по ногах. Була срібляста місячна дорога, що вела, здавалося, в небо. А на шосе, як семафор, височів стовп. Біля нього, стиха розмовляючи, стояли якісь люди.

Під’їхав до стовпа автобус і забрав усіх щасливих рибалок — з порожніми відрами і з повними.

Спустіла місячна дорога. Лиш одна людина дивилася згори, як тягнеться вона без кінця-краю в набиту зорями темряву — туди, де чекає на нього порожній дім, де чекає на нього суворий Автук. Гум-гам усе ще не зважувався залишити свою хмару…

Того ж таки вечора на вулиці Гарібальді з’явився ящик, що вмів говорити. Перший дізнався про це електрик. Він повертався з роботи і коло аптеки почув тихе, жалібне виття. Електрик здогадався, що це якісь шибеники посадовили в ящик з-під морозива кішку. І він обов’язково звільнив би її, коли б саме тоді вітер не скинув з підвіконня вазон.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мільйон і один день канікул» автора Велтистов Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМ-ГАМ“ на сторінці 69. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи