Розділ без назви (1)

 — Але ж ми вчимось! — пролунав учнівський дівочий голос.

 — Ви не будете вчитись. Ви будете працювати. Нерозумно вчитись у селі. Ви є землероби. Цим сказано все!

 — Це неможливої Це помилка! Я не вірю! — спалахнув Василь Маркевич. — Німеччина Гете, Шіллера!.

 — Помовчте! Це нетактовно, — сказав Грибовський. — Залишиться три групи молодших і вчитель Мандрика.

 — Мандрика? Стривайте! Перекладіть йому! Вибачте, пане комісар, вас невірно інформували відносно нашого села! — Василь Маркевич побіг за комісаром до суміжного класу.

 — Наше село не таке, як ви думаєте. За роки радянської влади в ньому виросло багато інтелігенції — лікарів, інженерів, педагогів. Є вже вчені, агрономи, хіміки... Адже у нас...

 — У нас, у нас! — розсердився Шредер. — Не забувайте, що сьогодні тут вже не ми у вас, а ви у нас!

 — Ви не тямите, що ви кажете. Дурень ви! — скипів раптом Василь Маркевич.

 — Не кажіть таких слів, — прошипів Грибовський.

 — Що він сказав?

 — Він збожеволів.

 — Що він сказав?

 — Я сказав, що вони не поїдуть до Німеччини. Грибовський переклав.

 — Вони вам про це сказали? — Шредер зблід.

 — Я їм це сказав, — відповів тихо, але твердо Василь Маркевич.

 — Неправда! Василь Маркевич цього нам не казав! — почувся схвильований голос молодої вчительки. — Він клепле на себе.

 — Перекажіть цьому більшовикові, що він може

 вважати себе повішеним!

 — Слухайте, збагніть же ви, що вас завойовано ! — сказав учителеві Грибовський, зціпивши зуби. — Комісар сказав, щоб ви були обережнішим у висловах. Вас

 можуть покарати...