Розділ «ВЕЖІ ДУЖУ Документально-художня повість»

У дружній і працьовитій родині Вепруків Курява почувався, мов рідний. Ґаздиня Василина з дивною легкістю встигала і велику господарку обійти, і підпільників нагодувати, й за донечкою Анничкою доглянути. Ні вродою-розумом, ні лагідною вдачею, ні твердим патріотизмом не обділив Господь горянки. У далекій Караґанді народить вона чоловікові, що звільниться з комуністичних концтаборів, двох синів. У чужому краї залишаться могили Василинки й Аннички зі славної та дружної яворівської родини Вепруків.

Останнім польським повітовим старостою гірського Косова був Казімєж Мар’ян Фіала, який 1936 року перейняв владу в Станіслава Стаєвича. Той самий Фіала, який у вересні 1939-го приймав і розміщував в українському Косові високопоставлених польських утікачів від німецької навали. Кілька днів у місті перебували президент Польщі Іґнаци Мосціцький і «великий» пацифікатор Західної України, прем’єр-міністр Феліціян Славой Складковський. Утікали через Косів на Румунію і члени його уряду. А вже 22 вересня до міста вступила Червона армія. Почались арешти, розстріли, вивезення до Сибіру свідоміших українців, терор.

Велику розгалужену мережу донощиків, провокаторів, аґентів створили за два роки в гірському краї енкаведисти. Вміло вишукував, вербував й опрацьовував майбутніх тайняків завідувач відділу пропаґанди й аґітації Косівського райкому КП(б)У Корніцький. З приходом улітку 1941 року німців усе повторилося. Арешти, вивезення українців до Німеччини, розстріли, терор. За 1941–1942 роки фашисти знищили в реґіоні майже всіх євреїв. Кривавих четверга й п’ятниці 16 і 17 жовтня 1941 року ґестапівський чин із Коломиї Ґоя, шеф коломийської СД Ґертль, ґестапівці Губерт і Маурер, а також недавній комуніст, а тепер вахмістр жандармерії Денк, начальник прикордонної застави Лянґе розстріляли в Косові понад дві тисячі євреїв. Сімох врятував від ґестапівських куль, ризикуючи життям, косівчанин Василь Лопатинський.

У краї запанували розруха, страх і голод. Аби вижити, горці носили в низинні польові райони міняти на хліб різні вироби й речі. На зворотній дорозі німецькі солдати часто оббирали їх до сухарика. Начальником сумнозвісного арбайтсамту в Косові німецька влада призначила якогось Репкова.

За порятунок від ґестапівських куль рабина Шії Лянндшана й багатьох інших євреїв згорів у вогні крематорію гітлерівського концтабору Майданек уродженець гуцульського Космача отець Омелян Ковч. Його батько, Григорій Ковч, військовий капелан УГА, загинув, захищаючи Україну від московських орд.

Народився Омелян 20 серпня 1884 року. Щира домашня атмосфера, гірська краса, мужні й працьовиті односельці не могли не вплинути на формування світогляду допитливого хлопчини. З юних літ пішов він батьковими стопами, записавшись на теологічні студії. Священичі ризи одягнув 1911 року, повінчавшись перед тим із Марією-Анною Добрянською. На душпастирській ниві працював чесно й самозречено. Був провідником ОУН Перемишлянського повіту на Львівщині. А ще до того часу служив взірцем відваги й самопосвяти на посту польового духівника Бережанського коша Української Галицької Армії. Всі бідні й гнані знали, що в отця Ковча дістануть розраду й допомогу. Великий гуманіст не відмовляв нікому. Рятував від більшовицького вивезення польські родини, захищав від розправи населення поліцистів, які ще вчора його арештовували, допомагав молоді уникнути вивезення до Німеччини. Відстоював інтереси людей перед польською, московською, німецькою владами.

Священик-людинолюб, український націоналіст пішов із життя 25 березня 1944 року, не скорившись коричневому завойовникові, як не хилив досі голови ні перед польським, ні перед московським поневолювачами.

Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив 2002 року отця Омеляна Ковча блаженним священномучеником, а 1999 року Єврейська рада України присвоїла греко-католицькому священикові звання «Праведник України».

Комендантом української поліції в Косові був кутчанин Дмитро Дережицький. Мав років за п’ятдесят, німців ненавидів, як і московитів, допомагав підпільникам. Реґулярно попереджував провідника Куряву про німецькі акції проти українців. Завдяки його вчасній інформації провідник щоразу обходив розставлені на нього хитромудрі ворожі пастки. Та все частіше й частіше відчував Курява за спиною скрадливі кроки ґестапівських людоловів.

Інсбрук, Дрезден, Берлін, Мюнхен, Лейпціг, Гамбурґ… – батьківщина прийшлих «надлюдей». Чому вони так нахабно-впевнено поводяться в далеких і чужих Карпатах? Хто продав ґестапівцям загублених у глухих гірських селах отця Павла Витвицького, Миколу Сорука?.. Хто десятками продавав зайдам найкращих, найрозумніших своїх краян? Чи не оті, що витанцьовували в постолах для совітів? А може, ті, що вирубуючи карпатські ліси, возили дешеві сувеніри в Росію, а нині ллють сльози за Радянським Союзом? Чи не ті подвійно-потрійні аґенти різних спецслужб, які в постійному страхові бути викритими так понад міру активно діють на забур’янених нивах багатопартійностей у теперішній Україні, так легко долаючи межові розплуги ліворуч і праворуч? А мо’, ті, що душу «положили» за ковбасу? Невідомо… Проте зрозуміло, що ніколи засліплені манією величності німецькі пришельці не змогли б знищити стільки української інтеліґенції на теренах і в різних галузях діяльності без допомоги місцевих нашіптувачів.

Усе частіше гірські стежки приводять до Куряви референта СБ Крука (Костянтина Ґеника). Повітовий есбіст виявився вдатним рибалкою. Навчив цього промислу й Куряву. Не одного пструга впіймали друзі руками в нічних водах Рибниці.

Переночувавши в сіні на горищі яворівської хати, Курява з Круком подалися на Буковець, аби звідти перейти на Жаб’є. Хату, господарі якої й не підозрівали про нічних квартирантів, покинули до схід сонця й розчинилися в лісових хащах. Аби не зустрітися з німецькими патрулями, йшли скелястими верхами. Взутий у легкі сандалі Курява добряче позбивав собі об каміння ноги. Заопікувалася прибульцями стара мати розстріляного священика Павла Витвицького. Вимочені в сироватці змозолені провідникові ноги швидко загоїлися. Та зранену втратою друзів душу могла зарубцювати тільки помста ворогам.

Того ж дня Курява зібрав у просторій хаті Витвицьких повітову екзекутиву ОУН. Крук хутко відшукав провідника Жаб’євського району Чорногору – Івана Ілюка з Ільця. Той незабаром зголосився з Лисьом і Петром. Свідками таємної наради підпільників були тільки безмовні чучела звірів і птахів – мисливської здобичі покійного господаря. Мова пішла про масштабну війну з німецьким окупантом, який нахабнішав з кожним днем. Створювалися боївки, вишколюювалися перші відділи майбутньої Української Національної Самооборони (УНС), яка переросла згодом в УПА. Господарчі референти заготовляли й надійно маґазинували зброю, амуніцію, продукти, медикаменти. Військовики вишколювали в селах молодь.

Косівський повіт у всіх документах ОУН мав кодову назву «Зелена яма» й складався тоді з чотирьох районів. Провідником Жаб’євського був Чорногора, Яворівського – Орел, Кутським районом орудував Байда (Степан Близнюк), а Косівським – Іван Фокшей.

На підході до Кутів Куряву з Круком захопила раптова злива. Важкі чорні хмари зачепилися за верхівки високих смерек і намагалися полегшити свій плин по небу, звільнившись від надміру води. Від грозового шквалу підпільників урятувала благенька шопа з великою купою сухого листя. Відчайдушно-відважний і водночас наївно-добрий референт СБ Крук швидко зійшовся з повітовим провідником. Трохи старший Курява не переставав дивувати рішучого вояка своїми ерудицією, відвагою й холодним розрахунком, великою самопожертвою і відданістю українській справі. Друзі по боротьбі стали щирими приятелями в житті. Хоч особистого життя не мали обидва. Була важка боротьба, якій віддавалися сповна. Вир повстанських змагань затяг і Крукового брата Дмитра Ґеника, який загинув сорок шостого на посту провідника СБ Городенківського надрайону.

Залізні рої

Діяльність керівника підпілля пов’язана зі щоденним ризиком потрапити до рук всевинюхуючого ґестапо чи бути застреленим у сутичці з ворогом. Гірський Косівський повіт Курява сходив уздовж і впоперек. Побував у кожному селі, знав людей, перейняв звичаї, навчився розчинятись у людському середовищі, робитися непомітним для загалу, вмів раптово зникнути з очей шпигів, запізнався з надійними людьми, міг розпізнати продажних… Місце постою змінював дуже часто, двічі в одній хаті ночував рідко. Гуцульські села нашпиґовані аґентами. Юдині срібняки заробляють душеторгівлею вчорашні аґенти польської дефензиви, румунської сиґуранци, московського НКВД й цілком свіжі німецькі ґестапівські нишпорки. Нерідко контррозвідка ОУН виявляла навіть потрійних аґентів – польсько-московсько-німецьких. Завдання ж усі мали одне – висліджувати членів Організації й доповідати в ґестапо.

Часто прихисток від негоди й ворожого ока давали повітовому провідникові гостинні хати Івана Фокшея в Косові, Юрія Вепрука (Лева) в Яворові, Івана Шведюка (Сірка), що мав млин у Городі. Та найчастіше доводилося коротати ночі в лісових нетрях, закутавшись у плащ-намет. Надія на світлий розум, прудкі ноги, Отця небесного і … безвідмовний пістоль у кишені.

Часто контактував Курява з Коломийським окружним провідником Різьбярем. Щомісяця здавав йому писані на тонкому папері й скріплені сурґучем звіти. Звітувала перед провідником і Служба безпеки. Окружний же на підставі повітових складав власні звіти. Вищий провід мав реґулярну достеменну інформацію з найвіддаленіших закутин поневоленого краю. Повстанські стратеги розробляли ефективну тактику дійової боротьби з коричневим окупантом.

Зима сорок третього розщедрилася на снігопади, вкрила Карпати білою пухкою ковдрою. Глибокі сніги унеможливили переходи манівцями. Курява з Круком подалися до Криворівні саньми. Мороз підганяв пару прудконогих гнідих. Немов казкові змії, коні вивергали з розпашілих ніздрів хмарки білої пари. Здавалося, сніг і мороз скували навколо все живе. Раптом із-за крутого повороту засніженим привидом вигулькнула німецька вантажівка з автоматниками в кузові. Крук, який сидів праворуч, у кліп ока скотився крутосхилом униз і пропав із поля обстрілу в ярузі. Пущені з німецьких автоматів кулі прийняв на себе неторканий білий сніг. Куряву ж десяток німців припер до скелі ліворуч. Шлях направо, в урвище, заблокувала тягарівка. Накинулися, мов роздрочені собаки на ведмедя. Ще встиг непомітно викинути папері і непотрібного в такій ситуації пістоля. Гепнули, аж кості затріщали, зв’язаним на дно кузова. Машина обережно поповзла засніженим шляхом через Буковець на Криворівню.