Розділ «СТВОРЕННЯ СВІТУ»

Цікаво, що на Землі можна зустріти представників усіх цивілізацій, включаючи й нульову, хоча, звичайно, людські раси сильно перемішались. Так, знаменитий йеті (снігова людина) — рудимент нульової раси. Я особисто бачив живого йеті, а в гірському монастирі Подайте зберігається його мумія.

Залишки лемурів — це племена аборигенів в Австралії і негрів у Центральній Африці. А жовтих і червоних (монголоїдів, індійців, жителів Океанії) на Землі нині не менше, ніж в Атлантичну епоху, і не менше, ніж білих. Отже, близько 13,5 тисячі років тому після безмісячних 7000 років («сутінки богів») ми, земляни, одержали вчетверте штучний супутник — Місяць.

Зрозуміло, така космічна операція здійснена не для того, аби світити закоханим уночі. Місяць — це гігантський програмуючий і коригуючий блок життєвих процесів на Землі. В колі його впливу перебуває не лише людство в цілому, а й кожна особистість і взагалі все живе. «Місяць, — записано в Біблії, — це голова вищих порядків, володар у височині. В «Упанішадах» зазначається, що на Місяці є Пуруша (особистість — Ю. К.) нелюдської природи. І дійсно, нові дані підтверджують, що на Місяці діє надзвичайно потужна ЕОМ Єва», тобто штучний інтелект, який програмує (в тій чи іншій мірі) суспільне життя на Землі.

Так от, для стабілізації орбіти і, головне, налагодження, перевірки надійності, доведення до повної потужності цього найскладнішого комплексу знадобилось понад 5000 років. Підмісячний світ був створений. Це сталося 5508-го року до н. е.

Від автора:

Згодом я знайшов цілий ряд свідчень того, що говорив Гуру про Місяць (ймовірно, читачі й самі зустрічали дещо в різних джерелах). Більше того, ще в 70-х роках Гуру припустив, що американці припинили польоти на Місяць не випадково, а через якусь попереджувальну інформацію про можливі наслідки і санкції. И це підтвердилось у моїй бесіді з академіком В. Амбарцумяном.

Доведено, що щільність Місяця вдвічі менша, ніж Землі. Тобто він не може бути «плоть від плоті» Землі. Професор О. Крикунов пише: «Місяць — тіло чужорідне в нашій Сонячній системі. Він не утворювався разом із Сонцем, Землею та іншими планетами цієї системи. Його, ненауково висловлюючись, хтось притягнув до нашої системи й повісив біля Землі [Цит. за: Павличенко Е. С. Человек земной — феномен космический. — К, 1993.—С. 79].

Шведський вчений А. Альвен підтримав гіпотезу, згідно з якою наш нинішній супутник — Місяць — не одразу потрапив на свою орбіту, а був астероїдом. Колись Місяць настільки наблизився до Землі, що місячна гравітація викликала жахливе підняття океанських вод, спучування земної кори й «приплив» розжареної магми в надрах нашої планети. Лише згодом він віддалився від Землі, але самостійно продовжувати свій шлях вже не міг. Вчені Каліфорнійського університету вважають, що Місяць і досі є однією з причин багатьох землетрусів.

Нарешті, на користь «місячної'' гіпотези катастрофи свідчать міфи багатьох народів. Бушмени Південної Африки розповідають, що Місяць з'явився на небі лише після Потопу. Грецький епос подає напівлегендарну щасливу країну Аркадію в Пелопоннесі. Щоб підкреслити її глибоку давнину, жителів називали проселенідами — «домісячними»! Цей міф підтверджував і Аполлоній Родоський, хранитель Александрійської бібліотеки (III ст. до н. е.). Посилаючись на рукописи, для нас безповоротно втрачені, Аполлоній писав, що на земному небі не завжди сяяв Місяць.

У цілому ж складну проблему походження Місяця й досі не вдалося остаточно розв'язати.

У міфах догонів (плем'я в Африці, у якого виявлені дивовижні — «нетутешні'' — астрологічні знання) безпосередньо говориться, що Місяць з'явився на небі після Потопу. І в легендах інших народів, наприклад майя й ацтеків, йдеться про «небо без Місяця». Аналіз місячних порід показав, що його ґрунт, який складається з окислів, міг з'явитись лише в кисневому середовищі.

Із стародавніх часів намагаються з'ясувати загадку руїн Тіауанако — міста на березі озера Тітікака в Південній Америці. На брамі, витесаній з однієї цілої брили, знайдені дивні малюнки… Орнамент із фантастичних істот і геометричних знаків, на думку деяких дослідників, є не чим іншим, як календарем ще того часу, коли Земля оберталася навколо своєї осі за 30,23 години. Оскільки період її обертання навколо Сонця істотно не змінився, рік мав складатися із 290 «подовжених» днів.

Аналіз календаря нібито виявив, що сонячні затемнення тоді були надзвичайно частими. Диск Місяця був у 14 разів більшим, ніж тепер, а відстань до нього становила всього 5,9 земного радіуса. Рік поділявся на 12 місяців по 24 дні з двома «компенсуючими» днями. Атлантолог може вбачити в цьому підтвердження гіпотези захоплення Місяця Землею 11 тисяч років тому [див.-. В поисках Атлантиды. — М., 1986. — С. 221–223].

А В ЦЕЙ ЧАС У ЦЕНТРІ ЄВРОПИ…

У истории есть своя правда, у легенды — своя.

В. Гюго

Гуру вів далі:

— Спочатку давайте звернемося до легенд і переказів арійського циклу. В них вашій землі, теперішній Україні, приділено велику увагу. Арійські перекази «північного циклу» в нас, у матху, ретельно зберігалися, а у вас, у Києві, про них навіть уяви не мають. А вони дещо прояснюють.

Шістдесят тисяч років тому на Землі настало четверте зледеніння. Воно пройшло по лінії Київ-Волгоград і відповідних широтах Західної Європи та Азії. «Атлантична» доба закінчувалась; на Землі все ще панувала жовта раса — її нащадки: стародавні єгиптяни, китайці, монголи, американські індійці (індіанці), народи Океанії. Біля самої крайки льодовика, що охоплював усю північну півкулю в пік зледеніння (приблизно 23 тисяч років тому), почала формуватися нова, молода раса землян: білі мутанти — люди, чудово пристосовані до холодного клімату, творчо обдаровані, винахідливі, соціально організовані, здорові й дужі фізично.

І це цілком закономірно. Адже суворі умови півночі стимулювали інтелект, волю, змушували людей постійно трудитися, нетрадиційно мислити, постійно оновлювати свої знання, вдосконалювати навички.