Розділ «КОЛИМСЬКИЙ ВТІКАЧ»

Какое счастье быть этим народом Припонтиды [Припонтида — землі навколо Чорного моря], который идет по коре планеты, насыщая ее сознанием духа. Тибетская рукопись «Чжуд-ши» XIII столетия

А далі було так. Я працював ученим секретарем з гуманітарних наук Сибірського відділення АН СРСР. 1971 року академік Г. Марчук (мій керівник) доручив мені очолити комісію з перевірки Бурятської філії Академії, й ми вилетіли до Улан-Уде.

Комісія більше пиячила, ніж «перевіряла». Часи були застійні і, як мовилось, запійні. Я майже не брав участі в бенкетах не тому, що був кращим від інших: у довіреній мені установі я знайшов… скарб.

В Інституті суспільних наук Бурятської філії мені показали стародавні тибетські рукописи — тисячі фоліантів! І було їм півтори-дві тисячі років. Змісту цих фоліантів ніхто не знав (прочитати вдалося лише кілька з них). Але за ілюстраціями здогадувались, що давні тексти присвячені в основному медицині, всесвітній історії й… Україні, точніше, Північному Причорномор'ю. Написані вони були ведичним санскритом; траплялись і давньотибетською. Що найцікавіше — серед них виявились тексти найдавнішою мовою світу «сенсарі» («мова Богів»), як і знаменитий манускрипт «Дзен» — попередник ведійської літератури.

Дорогоцінні рукописи нікому було читати і перекладати — бракувало знавців давньотибетської і санскритської мов. Голландці навіть пропонували відрядити своїх фахівців для цього (річ у тім, що такі рукописи є лише в Амстердамі — їх привезли голландські місіонери років 300 тому, — у нас в Улан-Уде й у самому Тибеті).

— У Голландії в рукописах знаходять велику користь для науки, а в СРСР — ні, тому що не можемо прочитати. І ми, наче собака на сіні, самі не використовуємо й інших не до пускаємо, — пояснив мені вчений секретар Бурятської філії, мій приятель, нині академік РАН Олександр Бадмайович Соктоєв.

— Де ж вихід?

— Вихід знаходимо. По всій Бурятії зібрали з десяток колишніх лам, які повернулися з колимських. таборів. Ці старі ще не забули давню мову, якою колись молилися у своїх дацанах. Ми їх зарахували на посади «менеесів» (молодші наукові співробітники — Ю. К.), і вони перекладають. Але повільно — помруть, не встигнувши й десятої частини прочитати. Марчук і Лаврентьев обіцяли допомогти, створити курси санскриту…

— Але звідки вони тут? Як сюди потрапили? — запитав я і в мить збагнув: Боже мій! Та це ж ті самі давньотибетські рукописи, вивезені нашими солдатами з Харбіна, так би мовити, врятовані шедеври… Вони лежали переді мною на грубо збитих соснових стелажах, як буханці хліба в булочній, — понад 20 тисяч томів східних ксилографів. Я брав у руки важкі — «цеглини» — купи пергаментних листків, обгорнутих шматками щільного китайського шовку синього, жовтого, зеленого кольорів. Виготовлені Бог знає коли (деякі — до нашої ери), вони зберегли свіжість барвистих ілюстрацій. Всі були зроблені за єдиним стандартом — 40 х 15 см. Деякі рукописи були обгорнені в нікчемні шматки бязі. Справа в тому, що наші хлопці в 45-му році, коли спаковували рукописи, використовували коштовний китайський шовк собі на онучі.

Я розгорнув фоліант півторатисячолітиьої давнини і побачив на одному з його листів… карту України. Навіть свої рідні річки Донець і Кальміус. Але поруч із Доном була якась інша велика річка…

— Це Волга. Вона колись теж впадала в Азовське море, — пояснив шляхетний, східного типу старий, який був тут. — А це Ольвія, Херсонес, Гелон, Київ… П'яте століття…

— Київ? Який Київ?

— Той самий… На стрімких берегах Борисфена. Стольний град великого Аттили — ватажка слов'ян. Тільки називався він Кі-юв — «Святе місце. П'яте століття, — повторив старий.

— А чому Київ позначений християнським хрестом? Адже карта п'ятого століття…

— Над Києвом уже були хрести, — почув відповідь. — А перший — це ви маєте знати — поставив у Києві апостол Ісуса Христа Андрій у 55-му році, тобто понад 1920 років тому.

Соромно зізнатися, проте я тоді й цього не знав. А розумів ще менше. З четвертого класу мені було відомо, що Аттила — жорстокий цар кровожерливих гунів. А тут: «ватажок слов'ян». Знав також, що Київ заснований 862 року князем Києм, що християнство в Київській Русі ввів Володимир у X столітті. А тут: хрести над Києвом у V столітті…

Я почав заперечувати:

— Але ж відомо, що Київ заснований трьома братами — Києм, Щеком і Хоривом і названий на честь старшого брата.

— Це правильно. Хоча Рим був раніше од Ромула, як казали латиняни, — була відповідь старого бурята.

Увечері я розповів Соктоєву про свого дядька, його «Записки» і про Самдена — бідолашного Китайця з колимського табору.