Розділ «ЗІРКА ПОЛИН»

Звичайно, А. М. Будкер не був противником АЕС. Скоріше навпаки. Коли заходила мова про «зловісну симетрію», вчений неодмінно наводив приклад Франції, де АЕС будують в горах, подалі від міст, і під ними — шурфи в кількасот метрів глибиною: «Тільки що — натиснув кнопку і спустив АЕС э усіма її ядерними тельбухами в тартарари».

Досить швидко Будкер і Гуру знайшли спільну мову. І я певен, якби Андрій Михайлович був живий, вони разом ходили б «по інстанціях» після отримання повідомлення з Агарті про можливу катастрофу. А тепер ходила його дружина, Алла Олександрівна. Вона переконувала чиновників у необхідності негайного зупинення Чорнобильської АЕС, посилаючись на думку свого чоловіка, який зажив чималого авторитету серед ядерників.

Цього разу вони з Гуру приїхали до Києва для зустрічі з Головою Ради Міністрів України О. П. Ляшком. Користуючись неофіційними зв'язками, їм вдалося записатися до нього на прийом.

— І ще одна мета нашого приїзду, — сказала Алла Олександрівна, — змусити вас, Юрію Михайловичу, терміново поїхати до Є. П. Веліхова. Не можна баритися. Я вже з ним домовилася. А ми чекатимемо прийому тут.

До віце-президента АН СРСР Є. П. Веліхова я й сам міг легко потрапити. Ми були знайомі ще з Ради молодих учених при ЦК ВЛКСМ. Крім того, Веліхов тривалий час опікував відділення інформатики Академії, до якого я був безпосередньо причетний по роботі.

Поїхав я до Москви з тяжким серцем, боячись образити моїх гостей. Чесно кажучи, мені не вірилося в реальність похмурого пророцтва. Ходіння Гуру по кабінетах здавалися мені якщо не дивацтвами старого, то, в крайньому випадку, зайвими зусиллями чергового «правдолюбця» (тоді їх у нас було чимало). Проте я поїхав і повіз із собою «Записку про очікувану серйозну аварію на Чорнобильській АЕС.

…І ось 25 квітня під кінець робочого дня я у кабінеті Веліхова. Розмова тривала вже близько години, та все — про інформатику. Мені навіть вдалося домовитися про виступ на засіданні відділення, де я хотів викласти свої погляди на проблеми нової науки. Нарешті я зважився:

— Є в мене, Євгене Павловичу, один цікавий документ. Чи не могли б ви ознайомитися?

Кинувши погляд на мою «Записку», Веліхов тут-таки дістав із сейфа копію.

— Учора мені Анатолій Петрович паоедав з резолюцією «Ознайомитися».

Я згадав: Гуру говорив, що послав листа Президенту АН СРСР.

Цієї миті (читач може не повірити) увійшов А. П. Александров — свіжий, бадьорий. Як з'ясувалося, заїхав до Президії АН випадково (день був для нього неслужбовий) за якимись паперами, щоб з ними попрацювати у вихідні дні на дачі, куди й прямував.

Помітивши ідентичні «Записки…» — привезену мною і раніше надіслану Гуру, — Анатолій Петрович накинувся на мене:

— Давайте аргументи! Тут лише погрози. Висока концентрація йоду в атмосфері… Гарячі частки в сотні мікронів. Забрудненість десь 106 Ки.» Це вже фахівець писав!

— Записку» дивилися в Інституті ядерної фізики Сибірського відділення, — сказав я.

— А! Це дружина Будкера влаштувала! Але звідки ви взяли (Александров звертався до мене, думаючи, що я — один з авторів «Записки»), що забрудненість в 106 небезпечна? Під Воронежем усі гриби мають таку кількість. І я їх їв не раз. Далі читаю: «Реактор Чорнобиля запущений без випробування, щоб вчасно відрапортувати з'їздові»… Гм… Сумнівно. Але такі випадки я знаю. Ми Берії не раз рапортували достроково, а потім тремтіли за своє життя. Далі дивіться, що написано: «Разом з голосом німоти отримані прямі імпульси з Космосу». Ха-ха! Такого навіть академік Сидоров, приятель Алли Олександрівни, не міг написати!

Ми з Веліховим мовчали.

Не буду продовжувати. Висміяний Анатолієм Петровичем я поїхав додому.

Якби я вірив у те, що написав Гуру, а тим більше знав, що станеться через добу, в ніч з 26 на 27 квітня, повівся б по-іншому. І Веліхов, напевно, не усміхався, коли б знав, що через 2 дні житиме в приміщенні райкому партії у Прип яті й, ризикуючи власним здоров'ям, докладатиме героїчних зусиль до зменшення наслідків жахливої катастрофи. Не знаю, чи згадував академік у ті дні лист Гуру, з якого ми посміювалися в його московському кабінеті 25 квітня.

— Згадував, — сказав він при нашій зустрічі приблизно через рік, — причому найбільше мене вразили масштаби катастрофи, що були зазначені в листі цього Самдена: третина води. І ще дуже точно було сказано про Прип'ять: надра Борисфена. Подальші міркування привели нас, спеціалістів, до висновку: Чорнобильський удар був дійсно якимсь сатанинським — уразив чи не найважливіше місце України.