Розділ «ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА»

Сядьте собі за дверима – і ти, і аед піснемовний,

Щоб я тим часом устиг у домі, що треба, зробити».

Так він сказав, і вийшли обидва вони із господи.

Перед жертовником Зевса великого вдвох тоді сіли

380] І озирались навколо, нового чекаючи вбивства.

Дім Одіссей у той час оглядав, може, хто із мужів тих

Ще залишився живий, може, чорної смерті уникнув.

Та лиш побачив одно він – в крові там і в бруді лежали

Всі вони купою, наче та риба, що з сивого моря

385] Густопетельною сіттю рибалки на берег затоки

Виволікають, і, прагнучи в хвилю морську повернутись,

Купами мусить вона на піску прибережнім валятись,

Сонце ж промінням палючим життя в неї геть відбирає, –

Так женихи там один на одному звалом валялись.

390] До Телемаха промовив тоді Одіссей велемудрий:

«Йди, Телемаху, і няню поклич-но сюди Евріклею,

Треба їй слово сказати, що виникло в серці у мене».

Мовив він так, Телемах же, послухавши любого батька,

В двері постукав ту ж мить і няню гукнув Евріклею:

395] «Встань-но мерщій, бабуню старенька, наглядачко вірна