Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

Потім ти, можливо, сто разів помирав,

Ніхто ж бо про це не знає,

Але скільки ж разів ти воскресав —

Хоробрі назавжди не вмирають.

Буду ждати увечері й рано,

Буду ждати тебе у вогні,

А прийдеш, дружиною тобі не стану —

Ти, як сонце, потрібен мені.

Я люблю тебе, як люблять

З дитинства мрії свої.

Слухняною була і буду,

Не проґавлю донесень твоїх…

Марков скінчив читати і обережно закрив журнал. І раптом почув Галин голос за спиною:

— Чого ж ви не смієтеся?

— Над цим не сміються, — не озираючись відповів Марков.

Вони довго мовчали.

— Навіщо написала це в журналі? — спитав Марков, все ще не оглядаючись на дівчину. — Так чи інакше, вибач… Це залишиться між нами…

Галя помовчала і раптом з викликом сказала:

— Я ж бачила, як ви почали читати. Навіть ще раніше подумала, що ви прочитаєте. Я хотіла цього. Так, хотіла… Знайте! Це допомагало мені працювати, вірити в успіх нашої справи, жити. Я не соромлюся цього ні перед вами, ні перед ким завгодно. Хіба тільки перед ним…

— А хіба я тебе соромлю? — обернувся Марков. Галя захоплено дивилася поверх нього. — Дурненька, я можу тільки жалкувати, що я не Рудін.