Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Відповім прямо, як є. Мій друг Заганський цього побоюється, а я ні. Розумієш, Сорокін, я тут у власовській банді набачився людей усяких-різних і навчився розбиратися, хто з них пішов у банду ідейно, а хто зосліпу або зі страху.

— А я, по-вашому, як пішов? — усміхнувся Добринін.

— З одного боку, зосліпу, адже не дуже-то ти знав, що це за банда. А з другого боку, треба ж було якось тобі жити. Мій же фельдшер Фоломін розказував, як він тебе на ринку підібрав. Він же досі пишається, що привів тебе сюди. Потім я чув, що ти був артилеристом. А в артилерії народ завжди був трохи освіченішим. Ну, і ще твоя молодість. У твоєму віці людина великої стійкості ще не має.

— Тим більше не слід було б вам на мене покладатися, — без загрози сказав Добринін.

— Кинь! Я в людях помиляюсь рідко.

— А на чому ж ви погоріли, коли працювали в головному штабі?

Запитання Добриніна, очевидно, здивувало Курасова.

Він обернувся до нього і подивився примруженими від яскравого сонця уважними очима.

— А що ти знаєш про це? — неквапливо спитав Курасов.

Добринін знизав плечима.

— Так, дещо.

Вони знову пішли поряд. Мовчали. Потім Курасов сказав:

— Що б ти не знав про це, справжньої правди ніхто не знає, навіть сам Власов. І більше я тобі нічого не скажу. Та якщо там, у своїх, я і зможу на свій захист виставити хоч що-небудь, то тільки оцю історію зі мною в штабі.

— Тоді знову ж незрозуміло, чому ви не хочете розказати про цю історію мені.

— Тобі? — розсміявся Курасов. — Тобі, який щойно натякав про генерала Пульку? Та ти що, вважаєш мене закінченим ідіотом, чи що? Я й без того засунув тобі в зуби половину своєї руки. Справді, Сорокін, щось ти хитруєш зі мною, особливо останнім часом. Гаразд, вечірня розмова сьогодні, можливо, погасить твої підозри. Зайдеш?

— Можливо.

Усю решту шляху додому вони пройшли мовчки. Тільки тепер попереду був Курасов.

Цілий день Добринін обмірковував усі можливі ситуації вечірньої зустрічі і відповідно уточнював свою поведінку. Головне — не квапитись. Навіть не треба йти туди, поки Курасов не зайде по нього. А там слід примусити їх викласти всі карти, уважно все вислухати та проаналізувати. В розмову не лізти до крайньої потреби, тільки запитати, якщо треба.

Уже вечір. Дев'ята година. Добринін, не засвітивши світла, лежав на ліжку. Курасов не приходив. Добринін вирішив, що вони вже там примирилися з тим, що він не прийде. Але це було не так.

Коли б Добринін міг незримо бути присутнім у кімнаті Курасова, він би став свідком такої розмови між хазяїном кімнати і його другом Заганським.