Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Іду.

— Тьху ти, чорт! — полегшено зітхнув Курасов і усміхнувся. — Нарешті! Ти ж не знаєш, з яким ми вогнем оце гралися. Ми з Заганським, коли ішли до тебе, вирішили: якщо відмовишся — прикінчимо. Зрозумій, ти надто багато від нас дізнався і міг зробити з нами що завгодно.

— Я розумію, — тихо сказав Добринін і подумав: «Добре, що я вчасно відмовився од позиції вичікування».

Вони почали обмірковувати новий план переходу, вирішили виходити в середу. Тепер Добринін брав участь у розмові на рівному з ними становищі, але все-таки намагався більше мовчати. При такому короткому терміні на підготовку розробити надійний план справді було не так легко. Кожний черговий пункт плану викликав суперечку. Вона тривала уже більше двох годин, і Добринін побачив, що вони до ранку не дійдуть згоди. Напружено слухаючи, як сперечалися Курасов і Заганський, Добринін думав, що, мабуть, взагалі не можна йти на власний риск, маючи на руках важливі документи, та й цих типів треба доставити живими. Треба придумати щось інше. Завтра ж він побуває у місті, зв'яжеться з Бабакіним, а через нього з Марковим, і тоді передача документів і цих людей буде організована цілком надійно і без будь-якого риску.

— Маю пропозицію, — рішуче промовив Добринін у розпалі суперечки. — Завтра я сходжу в місто. У мене в там деякі зв’язки. Нам можуть допомогти.

— Які ще там у тебе зв'язки? — недбало спитав Курасов.

— Головне не в тому, які вони, — сказав Заганський. — Нас троє, і четвертий — зайвий. Я категорично проти залучення в нашу справу нових людей. Категорично!

— Я теж, — підтримав його Курасов.

— Не поспішайте, — сказав Добринін. — Я знаю, що пропоную. Ідеться про людей, які можуть забезпечити нам перехід через фронт.

— Таких чарівників не буває,— засміявся Заганський.

— Чи не зібрався ти, друже любий, під цим приводом втекти? — спитав Курасов, глузливо посміхаючись. — А може і щось гірше? Хочеш віднести в місто донос? — Він сунув руку в кишеню піджака. Заганський теж пильно дивився на Добриніна, і в очах його лінощів як не було.

— Повторюю, — багатозначно сказав Добринін. — У місті я зв'яжуся з людьми, які подадуть нам велику допомогу, таку, про яку ми можемо тільки мріяти.

— Партизани? Підпільники? — тихо спитав Заганський.

— Це не має значення, але я кажу те, в чому абсолютно упевнений.

Запала довга пауза. Заганський і Курасов, зрідка переглядаючись, наче безмовно запитували один одного: вірити Добриніну чи ні?

— Ну от, голубе, тепер усе ясно, — раптом весело сказав Курасов, ще тримаючи руку в кишені.— От ми і піймали тебе, гусака лапатого з червоними ніжками.

Добринін здивовано дивився на нього.

— Не розумієш? Ex ти, бідолаха! Давно я на тебе, мерзотника, полюю! Попався нарешті!

Добринін уже бачив, що він не жартує, і зробив рух рукою до кишені, де був пістолет.

— Стоп! — крикнув Заганський, в руці у нього блиснув пістолет, спрямований на Добриніна. — Тільки ворухнись, сволото, і я стріляю. Але ти нам потрібен живим і разом з усіма твоїми чарівниками з міста.