Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Ви не образитесь, якщо я поставлю вам одне запитання? — спитав Фогель.

Рудін мовчки кивнув.

— Ви прийшли до нас за велінням розуму, совісті, душі чи обставин?

— І те й інше, — не роздумуючи, відповів Рудін. — Тільки обставили були, мабуть, лише прискорювачами головного процесу.

— Ви все-таки німець, вам, мабуть, важко працювати з Андросовим?

— Ні, хоч він людина, яку привели до вас головним чином обставини, але не тільки обставини війни, а його довоєнного життя, коли його образили.

— Так, так, я в курсі,— сказав Фогель.

— Мені здається, Андросов — дуже надійна постать.

— А коли обставини зміняться, тоді як? — швидко спитав Фогель.

— Які обставини?

— Ну… хід війни?

— Та що ви, пане Фогель! Назад йому всі шляхи відрізані. На тому боці його чекає тільки одне: розстріл або шибениця.

Рудіна насторожило останнє запитання Фогеля. Це, мабуть, схоже на ділове промацування.

— У вас є сім'я? — запитував далі Фогель.

— Тільки батько, через нього я і не одружився.

— Як це так?

Рудін розсміявся.

— Він ревнував мене до всіх моїх дівчат, існуючих і неіснуючих. Коли я вчився і потім, коли жив у Москві, кожен його лист починався запитанням: чи не проміняв я на спідницю його вірну батьківську любов. Іноді, особливо в юності, мені ці його ревнощі здавалися патологічними, а потім я до них звик і якось примирився. Я подобався жінкам і без одруження і кінець кінцем сам прийшов до думки, що з одруженням краще почекати і довше пожити, як кажуть, собі на втіху.

— А у мене є дружина, — задумливо сказав Фогель, — і розлука з нею мені важка.

— От цього і я боявся.