Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Гарантія — справжній, — сказав він нарешті, з повагою дивлячись на Бабакіна. — А ти, я бачу, не такий простакуватий, як здаєшся.

— Ти про це? — Бабакін вказав на американський банкнот і тут же засунув його за пазуху. — Просто для колекції зробив пару бумажок. Був у мене один камінець, випадково в руки попався, і ходу я йому не бачив. От і загнав його. Так той тип усе не вірив, що в мене тільки один цей камінець. «Ну і ділки, — каже, — у ваших краях! Вам би, — каже, — тільки курми торгувати».

— А їх у нього багато? — обережно спитав Єремеїч, торкаючись пальцем грудей Бабакіна, де була схована доларова бумажка.

— От з такої пачки витяг, — Бабакін показав руками пачку завбільшки з цеглину й індиферентно сказав: — А може, мені пошукати йому цих камінців? Мені ж, дурневі, не раз їх пропонували, а я не брав. Нащо, думаю, мені такий неходовий товар?

— Ти почекай, — раптом по-змовницькому сказав Єремеїч. — Для початку хочеш від мене на цьому добрий шмат заробити?

— Як це? — недовірливо поцікавився Бабакін.

— А так. Зведи мене з цим чоловіком, і від мого обороту матимеш комісійні.

— Ти ж обдуриш, Єремеїч, скажеш, що такий-то оборот, а насправді провернеш інший.

— Даремно говориш, — образився Єремеїч. — Між собою ділові люди рук не бруднять. Ніколи. Ми ж не більшовики — щоб вони згоріли в пеклі! Закон: ти допоможи мені, а я тобі.

Бабакін ще хвилин з десять не здавався. Єремеїч насідав і розпалювався все дужче. Нарешті Бабакін капітулював, і трагічна для Єремеїча його зустріч з Кравцовим відбулася…

До весни кравцовська група «Алмаз» з негласною допомогою Бабакіна провела ще кілька таких операцій. У дальшому з кожної операції Кравцов організовував «відходи» для Савушкіна, який і досі вів свої комерційні справи з інженером Хорманом. Якось Кравцов прийшов до Клейнера і сказав:

— По-моєму, ми викачали все, що було в цьому місті. Прошу вас подумати про мою наступну роботу.

— Без роботи ви не залишитесь, — відповів Клейнер. — А поки що, пане Конопльов, я маю честь повідомити, що на заслуги в організації допомоги армії вас нагороджено орденом…

Розділ 31

Підготовка і тотальне закидання агентури почалося ще в кінці зими. Радянських військовополонених привозили в «Сатурн» з кількох таборів, навіть з тих, що були в Польщі й Німеччині. Спеціальні співробітники абверу, послані в табори, провадили там попередній відбір. На кінець березня Андросов сам уже не справлявся з перевіркою і обробкою полонених, що надходили в «Сатурн». На допомогу йому було направлено Рудіна.

З ранку до пізнього вечора Рудін розмовляв з полоненими. За день перед ним проходила валка людей, і в кожного за душею була якась підлість. За цією ознакою їх і підбирали у таборах. Але, позначені одним тавром, ці люди були все-таки дуже різними. Таких, які свою підлість переконано вважали доблестю, було небагато. Більшість, розмовляючи з Рудіним, намагались применшити значення свого підлого вчинку. І тоді між Рудіним і його співрозмовником починалася своєрідна гра. Полонений скромничав, казав, що він лише формально вважався донощиком, але нічого особливо корисного для Німеччини зробити, мовляв, не встиг. А Рудін цю його скромність спокушав і за ступенем податливості полоненого на спокуси визначав глибину падіння людини і її небезпечність як майбутнього агента. Проте й ці «скромники» були далеко не на один копил. Один ставав скромним, лише коли дізнавався, яка в нього буде робота, і категорично заявляв, що все написане в характеристиці — чистісінька брехня. Рудін бачив: перед ним негідник та ще й боягузливий. Інший, добровільно давши згоду стати агентом, якого пошлють у радянський тил, тримався скромно тільки для того, щоб йому дали завдання легше, бо на серйозну справу у нього, як бачите, нема здібностей… Були й такі, що заради добрячого заробітку погоджувались на все. Найрідкіснішою різновидністю були переконані ідейні вороги Радянської влади, які щиро бажали вислужитися перед її ворогами… Словом, що не людина, то нова загадка для Рудіна. І загадка нелегка, коли врахувати, що від його рішення залежало, чи опиниться та або інша людина на радянській території як агент гітлерівської розвідки. Він старався, звичайно, відправити в розвідувальну школу якомога більше таких, що за своїми даними просто не могли стати хорошими агентами. Проте робити це треба було дуже обережно: відібрані ним люди проходили ще не одну перевірку в школі.

На кожного прийнятого до школи агента Рудін складав словесний портрет і коротку характеристику. Він передавав ці відомості Бабакіну, той переправляв їх Маркову, а потім їх одержувала Москва. Але Рудін розумів, що Москва чекає від нього більшого. Він вдавався до всього, щоб проникнути в неприступну таємницю «Сатурна» і знати не тільки в обличчя й імена агентів, але і те, коли, куди, з якою метою їх закидають у радянський тил. Одних ближче до цієї мети він не став. Марков мав рацію: з початком тотальної підготовки агентів обстановка в «Сатурні» для Рудіна стала сприятливішою. Поспіх завжди у конфлікті з пильністю і навіть з простою обережністю. І все ж недурні люди, видно, розробляли систему секретності найважливіших таємниць «Сатурна».

— Для розвідника терпіння — зброя, — говорив собі Рудін, але ця істина не тішила його.

…Цей весняний ранок почався для Рудіна, як завжди. Коли він увійшов до свого службового кабінету, на столі вже лежав список військовополонених, з якими він повинен сьогодні розмовляти. Список був довгий. Глянувши на нього, Рудін зітхнув і сів за стіл. На кнопці дзвінка в комендатуру весело сяяв сонячний зайчик, а натисни її — і почнеться важка брудна робота.

Конвойний привів юнака років двадцяти трьох. Перше, що вразило Рудіна, — зовнішній вигляд юнака. Він був дуже вродливий: Хоч заяложена військова гімнастьорка на ньому стовбурчилася, штани були подерті на колінах і замість чобіт сіріли опорки, але все це на ньому виглядало не жалюгідним, не бридким. І сам він весь був підтягнутий і спокійно зосереджений. Частіше сюди приводили людей із згаслими очима. Поки полонений сідав на стілець, Рудін добре розгледів його. Смагляво-матовий колір його обличчя свідчив, що полонений — житель півдня: грузин або вірменин. Чорночубий, чорнобровий, над верхньою, ледь підсмикнутою вгору губою — чорні вусики, а очі несподівано голубі, з сталевим полиском. Він дивився на Рудіна сміливо і навіть з цікавістю.