Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Учора нам поставили завдання, — сказав Фогель. — Голова паморочиться. Раніше ми хоч знали: наша справа — зона Москви. А тепер нам треба свій фронт розширювати безмежно. А ви нас кадрами для цього забезпечите? Га, Крамер?

— Я впевнений у німецькій організованості,— відказав Рудін. — Якщо треба, все для цього буде зроблено. А сам я — дрібнота.

Рудін попрощався і пішов. Звичайно, тепер він мав можливість спробувати з'ясувати у Фогеля, що сталося вчора. Але робити це було необережно.

У їдальні зібрались майже всі викладачі школи. Рудін відразу помітив, що всі вони давно повечеряли, але не розходились і, певно, обговорювали всі одно — що було вчора.

Коли Рудін увійшов, розмова відразу стихла. Рудін сів за вільний столик і замовив вечерю. Викладачі мовчки почали виходити з їдальні. Лише викладач шифрувальної справи Салаженков залишився і підсів до стола Рудіна.

— Можна на хвилинку? — спитав він.

— Прошу! — Рудін усміхнувся. — Що це тут у вас за нарада була?

— Яка там нарада… — Салаженков сердито притис сигарету в попільничці. — Чутки перебалакували. Ви часом не знаєте, яке начальство вчора приїжджало?

Рудін розсміявся.

— Таке враження, нібито ви вперше дізнаєтесь про приїзд начальства.

— Але нас ніколи при цьому під арешт не брали!

— Який арешт? — здивувався Рудін.

— Наче ви самі вчора не просиділи цілий день вдома? — усміхнувся Салаженков.

— Ах, он що! Ну і як це розцінюють ваші колеги?

— Хтось пустив чутку, начебто нас ліквідують, — помовчавши, тихо сказав Салаженков. — Ви нічого такого не чули?

— Дурниці, Салаженков, нас не тільки не ліквідують, Вам доведеться працювати ще більше.

— Це ви що, свою думку висловлюєте чи щось знаєте?

— Знаю, — переконливо відказав Рудін. Салаженков посидів ще трохи для годиться і пішов.

Найголовніше він з'ясував і тепер, мабуть, поспішив заспокоїти своїх колег.

Ну що ж, перший підсумок цього дня не такий уже поганий. Що б там учора не трапилось, зрозуміло одне: панам абверівцям учорашній день нічого приємного не приніс, і вони нервують. Ну, а челядь, та панікує. І все це непогано. Але що ж все-таки скоїлося вчора? Фогель, звісно, знає, але розпитувати його небезпечно. Краще триматися позиції залізного оптиміста, не виявляти ніякої цікавості до вчорашнього і цим викликати Фогеля на відвертість. Адже йому явно хочеться поділитися своїми думками, а друзів у нього тут нема, і рано чи пізно він прийде до Рудіна.