Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

Над землею, мовби знехотя, вставав холоднуватий туманний ранок. Подекуди в низинах туман був такий густий, що Біркнер, різко гальмуючи хід, вмикав фари і безперестанку сигналив.

Лише годині о сьомій випогодилось, і навколо улігся спокійний осінній ранок у всій своїй жовто-багряній красі.

— Все хочу вас запитати… — Біркнер обернувся до Рудіна. — Як ви тут вирішуєте жіноче питання?

— Я — ніяк.

Біркнер розсміявся.

— Зомбах, як видно, добирав працівників за принципом відсутності у них інтересу до цього питання… — Він увімкнув радіо; коли почулась музика, вимкнув його і подивився на годинник. — Зведення ми з вами проґавили. Вечірнє чули?

— У мене немає приймача. Я слухаю тільки на роботі.

— Сталінград ще тримається, але висить на волосинці. Фюрер змете це місто з лиця землі. Наш фюрер — великий реаліст, і його обіцянка скрутити більшовиків — не слова. Свою велич він довів не словами, а ділами. Найкращу в світі армію створив він, найкращу в світі партію створив він. Що не візьми — дипломатія, розвідка, генералітет, — усе справа його рук. Такого гіганта історія ще не знала. Правильно?

— Хіба що Наполеон, — тактовно, не збиваючи патетичного тону Біркнера, сказав Рудін.

— Дурниці! Наполеон — ганьба. Це ж треба — спалив Москву, а Росію не зміг узяти і дався заслати себе на острів! Хіба це вождь? Найбільше для нас щастя, що зараз біля керма Німеччини стоїть Адольф Гітлер. Ви згодні?

— Звичайно. Таких успіхів Німеччина ніколи не мала.

— Зачекайте, ви ще не те побачите. Покінчимо з Росією, візьмемося за Англію. А потім доберемось і до набитої золотом Америки. Німеччина, німецький народ стануть на чолі світу!

Рудін зі спокійним виглядом слухав базікання Біркнера, але іноді поглядав на нього з цікавістю. Ось він, типовий представник гітлеризму. Йому все зрозуміло, ніякі сумніви його не мучать. Його мозок не зачіпають складні роздуми. За нього думає Гітлер, і все, що треба, Гітлер зробить. А тому — хайль Гітлер! І ніякого песимізму! Все йде чудово! І фривольний початок дорожньої розмови ніяка не пастка, просто «жіноче питання», про яке він тоді спитав, входить у немудрий комплекс його світовідчувань.

Коли до табору 1206 лишалося кілька кілометрів, Біркнер почав мову про роботу «Сатурна».

— Справді, чорт знає, яку шушваль надсилають нам із таборів, — сказав він. — Мюллер учора просто посатанів. І було чого. Саме зараз, коли треба нашпигувати Москву надійними бойовиками, ми змушені протягом цілого дня без толку порпатися в погані. Порядок у цьому ділі має бути наведений. Мюллер просто не вірить, що у великому таборі не можна знайти роту готових на все росіян.

— Готових на все — можна, — обережно зауважив Рудін. — Важче знайти таких, які здатні стати хорошими розвідниками.

— А на якого дідька зараз ваші здібні розвідники? — На мить Біркнер повернувся до Рудіна і подивився на нього. — На момент, коли армія буде звалювати Москву в прірву, кому потрібні якісь відомості про те, що там у ній робиться? В цей час у Москві потрібні люди, які в призначений час здатні підняти стрілянину і створити в місті паніку. Від них більше ніякого чорта і не треба. Нові часи, нові завдання! Так каже Мюллер.

Попереду вже було видно табір. Розташований у величезній низовині, він здалеку скидався на залізничний вузол, поспіль забитий вагонами. Дорога востаннє завернула в гайок, табір зник, але за кілька хвилин він з'явився уже в усій своїй жахливій реальності. Приземкуваті, з пласкими дахами бараки стояли по-німецьки точними шеренгами, замикаючи собою чотирикутний голий плац. На вишках методично крокували вартові. Було близько десяти годин ранку — полонені давно працювали на каменоломні, табір здавався мертвим.

Рудін і Біркнер пройшли в приміщення комендатури, звідки їх провели до начальника табору. Це був низькорослий бритоголовий здоров'як, обличчям навдивовижу схожий на Муссоліні. Дізнавшись, хто вони і чого приїхали, він увімкнув невеличкий важіль на комутаторі і тричі прокричав у мікрофон:

— Лейтенанта Крафта до начальника табору!