Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Не люблю осені,— сказав Фогель. — У дитинстві це завжди було пов'язане з сумним відкриттям, що канікулам кінець і треба вішати за спину ранець. А тепер осінь щоразу сигналізує: минула ще одна весна і літо, і в цю радісну пору ти ніяких радощів не зазнав. — Небезпечний песимізм, якщо зважити, що ця осінь, як висловився Мюллер, історична, — усміхнувся Рудін.

Фогель сказав після паузи:

— Не розумію я цього чоловіка. Адже він безумовно розумний.

— Про кого ви?

— Мюллер.

— Безперечно розумний.

— А лізе напролом там, де треба бути гранично тонким і обережним. Одне лише пояснення — гестапівська школа. Для німця будь-яка школа — це слід на все життя, як слід од віспи.

— Мені трудно брати участь у цій розмові. Я не знаю її предмета, — сказав Рудін.

Фогель допив коньяк.

— В цілому все та ж давня суперечка диверсії і розвідки. Трагедія в тому, що під час кампанії в Польщі і Західній Європі не тільки люди СД, але й ми, абверівці, не вважали за потрібне бути обережними і тонкими. І при цьому справді досягали надзвичайних успіхів. Згадаймо мотивування нападу на Польщу. Переодягли карних злочинців у польську форму, інсценували напад «поляків» на наших прикордонників, розіграли «захоплення поляками» радіостанції, і весь світ це з'їв, як хіну в солодкій таблетці. Та пора вже усвідомити, що Росія — це не Польща і Чехословаччина. А Мюллер сатаніє, коли чує від мене слова «російська специфіка». Мені здається, що тут у нього немає згоди із Зомбахом. Цей старий вовк абверу чудово все бачить. У всякому разі, коли я йому показав інструкцію Мюллера про замах і пояснив, кому ця інструкція адресована, Зомбах схопився за голову. Але чомусь він не хоче наступати Мюллеру на мозоль. Я здивований, що він зараз сказав про це. Якби ви тільки бачили цю інструкцію! Мюллер, напевно, сподівався, що про неї ніхто не знатиме. Він поставив на ній гриф «Суворо секретно». Зараз після наради він висловив мені своє обурення з приводу того, що я забув про гриф і виніс це питання на нараду, де присутніми були не тільки офіцери абверу. А цю інструкцію можна оголошувати суворо секретною лише з тих міркувань, щоб приховати від інших її абсурдність. Ні, ви тільки уявіть собі на хвилину, Крамер: агент нижче середньої якості, агент, який з труднощами зачепився в селі за сто п'ятдесят кілометрів од Москви, агент, у якого вийшли в тираж документи, і як він там взагалі тримається, я не розумію. І ось цей агент одержує завдання організувати замах на керівників Кремля. Я на свій страх і риск показав цю інструкцію Зомбаху… — Фогель почав їсти, але зразу ж відклав ложку і вів далі: — Існує нерозв'язне протиріччя. Той наш агент, який таку інструкцію може виконати, цінний для нас як агент-розвідник. А це ще питання, що для Німеччини важливіше: прикінчити одного з численних червоних керівників чи щоденно одержувати оперативну інформацію, яка допомагає швидше виграти війну? Як ви вважаєте?

— Мені не хочеться розмовляти на цю тему, — байдуже відповів Рудін, доїдаючи свій суп. — Я, повторюю, погано про все це інформований.

Фогель примружився і потім, широко розкривши очі, подивився на Рудіна.

— Вам, Крамер, треба працювати не тут, а у відомстві Ріббентропа. Ви б зробити там кар'єру.

Рудін дізнався, що являла собою інструкція, яка його цікавила, а вислуховувати сентенції Фогеля — справа марна. Фогель, як ніхто, уміє балакати про що завгодно, аби здаватися критично мислячим діячем, причому Рудін уже не раз ловив його на тому, що він з одного і того ж питання з однаковою переконливістю висловлював протилежні міркування. Рудін послався на свою завтрашню поїздку в табір 1206 і, не чекаючи солодкого, пішов додому…

Надісланий Біркнером солдат розбудив Рудіна о шостій годині ранку. Коли Рудін вийшов з дому, ад'ютант Мюллера уже чекав його біля автомашини. Трохи далі стояли два мотоцикли з колясками та чотири озброєні солдати.

— Прошу пробачення, але я вирішив виїхати раніше, — не вітаючись сказав Біркнер. — Виявляється, нам їхати понад двісті кілометрів. Краще раніше виїхати і раніше повернутися. Сідайте.

Біркнер подав знак мотоциклістам: один з них виїхав уперед, другий опинився позаду автомашини.

— Це Мюллер наказав, — Біркнер кивнув на мотоцикл, який їхав попереду. — Сказав, що не збирається надто часто міняти ад'ютантів.

Біркнер вів машину сам.

— Собі якось я більше довіряю, — сказав він.