Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

Канаріс, примруживши очі, на мить задумався і сказав:

— Це я розумію.

— Ну, а коли починається така подія, як ця війна, — вів далі Рудін, — і коли твоє місце в цій події, просто кажучи, ставить тебе перед лицем смерті, якщо ти хоч трішечки людина, ти не можеш не опинитися перед запитанням: те, за що ти йдеш помирати, справді твоє єдине, священне, без чого ти не можеш жити? Коли переді мною постала необхідність відповісти собі на це запитання, я не міг відповісти на нього ствердно. Станьте на моє місце. Мене, як усіх, навіть не беруть в армію — німець. Але мене все-таки мобілізують і посилають до партизанів, і знову тому, що я німець і знаю мову. А в партизанському загоні я потрапляю в середовище людей, котрих дратувало в мені все: і те, що я з освітою, і те, що я розмовляю по-німецькому, і, звісно ж, те, що я німець. Ви б почули, як вони вимовляли оце моє прізвисько: Півфріц! Ніби плювали в обличчя. А я ж мав нарівно з ними ділити всі знегоди партизанського життя.

Рудін помовчав, начебто бажаючи вгамувати обурення, що охопило його, і потім додав:

— Взагалі ви повинні знати, що російський націоналізм або шовінізм — це тупа і, я б сказав, сліпа штука. Ось чому я не дуже вірю тим росіянам з числа еміграції, які працюють тут. Вони самі розповідають, що, живучи в Німеччині, ледь животіли, поки не стали вам потрібні для цієї війни. Ця публіка навіть тут, одержуючи від Німеччини високу платню, при нагоді дає мені відчути, що вони справжні росіяни і, отже, не мені пара. Вони ж переконані, що вся ця війна ведеться тільки для того, аби повернути їм у Росії те, що у них відібрала революція. Ось чому, коли я з полонених відбираю кандидатів для агентурної роботи в радянському тилу, я більше довіряю не росіянам, а людям із різних національних меншостей, які зазнали схожого на те, що пережив я сам.

Канаріс слухав Рудіна з величезним інтересом. Йому було цікаво говорити з цим розумним і красивим молодим чоловіком, він хотів з ним говорити, а така потреба у нього виникала рідко.

— Як ви розцінюєте нашу роботу в зоні Москви? — спитав Канаріс.

Рудін глянув на Зомбаха, що сидів осторонь, Канаріс розсміявся.

— Не бійтесь, Крамер, не бійтесь, кажіть те, що думаєте. Ми, німці, не менше за комуністів любимо оцю, як це у них називається, ага, самокритику.

Рудін шанобливо посміхнувся і сказав:

— Я ще не можу вважати себе спеціалістом з розвідки. Але мені здається, що ми зараз діємо надто поквапливо. Ті полонені, яких я відбираю, в цілому хороша сировина, але тільки сировина. У школі їх навчають місяць, щонайбільше — два і закидають. Я знаю, агент хоче зробити діло, але я далеко не певен, чи він його зробить. Питання тут в умінні — тільки в ньому.

— А що б ви запропонували?

— Я думав ось про що, — з готовністю відказав Рудін. — Що, коли, не згортаючи тотального закидання, виділяти для ретельнішого навчання найбільш надійних і здібних? Щоб у розсипу середньої агентури у нас систематично появлялись особливі ударні точки. З перспективою передавати кілька середніх агентів у підпорядкування такій ударній точці. Адже у нас взагалі дуже слабо поставлений контроль за роботою агентури. Старший лейтенант Фогель нарікав, що в його віданні тепер так багато агентів, що він не встигає систематично стежити за їхньою діяльністю. А за таких умов агентові можна або зовсім бути бездіяльним, або займатися висмоктуванням інформацій із власного пальця. Я б, приміром, провів вибіркову перевірку і якнайретельніший аналіз діяльності, скажімо, двох десятків агентів.

— Ви маєте на увазі інспекцію на місці? — спитав Канаріс.

— Зовсім необов'язково, — відказав Рудін, — Це, звичайно, також необхідно робити, але зараз я мав на увазі просто серйозний аналіз усіх донесень агента, аналіз, проведений тут.

Канаріс звернувся до Зомбаха.

— По-моєму, ця порада пана Крамера слушна.

— Мюллер теж говорив про це, — сказав Зомбах.

— Так, я кілька разів пропонував йому це, — підхопив Рудін і помітив, як при цьому Зомбах і Канаріс виразно перезирнулись.

Рудін подумав, що розмова з Канарісом іде добре, і трохи послабив нерви. І саме в цю мить він мало не здригнувся, відчувши на собі погляд адмірала — напружений, підозріливий, злий. Перед ним був зовсім інший Канаріс.