Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Ваш заступник, дорогий Пауль, почав активну гру з розрахунком зірвати банк на двох столах, — сказав Канаріс.

— Я не забуваю ваших порад і завжди пам'ятаю, з якого він гнізда, — флегматично зауважив Зомбах.

— Пам'ятати про це мало. Треба знати, що він робить зараз. Тиждень тому він мав неофіціальну зустріч з Кальтенбрунером у Варшаві.

— Це точно? — звів брови Зомбах.

— Моя інформація завжди точна, Пауль, — усміхнувся Канаріс— Вони лізуть до нашої агентури в Москві. І не тільки в Москві. До речі, як поводився Мюллер, коли надійшла звістка про загибель ад'ютанта?

— Зразу ж поїхав на місце пригоди…

— Так я і знав! — Канаріс ляснув себе долонею по коліну. — Ноель щось віз од нього в Берлін. На аеродромі в Грюнвальді Ноеля ждали СД. Більш того, мені відомо, що пригоду з Ноелем гестапо неофіціально приписує нам. Через усі ці мерзенні справи я, власне, і приїхав. Новий ад'ютант Мюллера Біркнер — вірний пес Кальтенбрунера. Вам тут, Пауль, та й мені також треба молити бога, щоб капітан Ноель став просто сліпою жертвою партизанів. Розумієте? Словом, наша одвічна боротьба з СД загострюється. Єдина свята подія у ній — кінець Гейдріха. Але тут за нас чисто попрацювали чеські партизани.

— Я чув, що англійці скинули в Чехію його вбивць? — спитав Зомбах, пильно стежачи за адміралом.

— Це не має ніякого значення, — недбало кинув Канаріс— Важливо, що це зробили не ми. А ми, Пауль, перехитруємо їх. Я хочу провести через фюрера розпорядження про розширення контакту між нами і СД. Цього добивався Гейдріх, і ми, так би мовити, здійснимо його заповіти. Зараз для цього саме час.

— Чому? — здивувався Зомбах. — Ми з такими труднощами нашпигували своїми агентами Москву, і тепер, коли новий наш наступ уже цілком реально наближає падіння Москви, ми раптом усю справу почнемо розпорошувати чи навіть передавати в інші руки? Я цього не розумію.

Канаріс довго мовчав, потім сказав:

— У мого попередника Ніколаї, як розповідають, був улюблений вислів: «Поспішати треба лише на похорон, бо можливості побачити героя подій більше не буде». — Канаріс засміявся. — А ви, Пауль, квапитесь, невідомо куди. По-перше, я не збираюсь це зробити завтра, але й не збираюсь відкладати, скажімо, на рік. По-друге, ті, що добре знають, що таке війна, беруть під сумнів вашу залізну впевненість у швидкому падінні Москви.

— Але ж ми ось-ось візьмемо Сталінград! І тоді Москва з усіх боків буде одрізана від країни, від резервів, — заперечив Зомбах.

Канаріс подивився на нього з замріяною усмішкою.

— До Сталінграда, Пауль, ми виходимо приблизно в такому ж вигляді, як восени сорок першого року до Москви, — навкарачки і з язиком на плечі. Наші війська гранично вимотані, резерви виснажені, комунікації знову розтягнуті на багато сотень кілометрів. І до того ж війська наших доблесних румунських, італійських та інших союзників, як з'ясувалося, не вміють воювати, але зате уміють здаватися в полон. А щодо росіян, то вони за це місто збираються битись фанатично. Ага, адже саме через вас ми одержали номер газети російських комуністів — «Правду». Ви прочитали там статтю на першій сторінці?

— І не збирався… — пробурчав Зомбах. — Я не читаю навіть статей доктора Геббельса.

— Даремно, Пауль. А втім, Геббельса можна і не читати, але росіяни — це щось зовсім інше. Я недавно був у Швейцарії і спеціально півдня просидів з перекладачем у бібліотеці. Він читав мені матеріали з цієї самої «Правди». Дуже серйозна справа, Пауль. Ми все-таки не врахували якихось дуже важливих специфічних особливостей диктатури комуністів. Гаразд, хай у цьому розбираються теоретики державного устрою. У нас завдання своє. Так от, Пауль, якщо ваші рожеві надії виявляться реальними, ми не починатимемо флірту з СД. У цьому просто відпаде необхідність. Але якщо в Сталінграді повториться Москва, ми будемо просто зобов'язані об'єднати наші зусилля, щоб досягти більшого ефекту. Розумієте?

— Розумію, — повільно сказав Зомбах.

Канаріс дивився на нього і думав: «Нічогісінько, ви, дорогий Пауль, не розумієте. Ви дуже хороший працівник, але поганий політик. Якби ви розуміли, ви б збагнули, що все, про що я вам сказав, викликається зовсім іншою необхідністю. Вся справа в тому, що, коли ми програємо битву під Сталінградом, невідомо, чи зможемо ми після цього хоч що-небудь виграти в самій Росії. Війна затягнеться, стане непосильною для Німеччини, тоді фюрер не буде таким ліберальним, як після Москви. І, зважаючи на це і тільки на це, тактично вигідним стає об'єднання наших зусиль з відомством Гіммлера. Тоді і відповідальність буде на двох…»

Думаючи так, Канаріс раптом перехопив напружений, втуплений у нього погляд Зомбаха. «А може, він усе розуміє, але не хоче цього показати? — подумав він. — Чи не хоче передчасно розкривати свої карти навіть переді мною?»