Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Звідси недалеко — шістдесят перший кілометр по Мінському шосе.

— Я їду на місце. — Мюллер швидко вийшов з кабінету.

Коли б Зомбах разом з Мюллером поїхав на місце катастрофи, його здивувала б поведінка свого заступника і там.

Разом з солдатами, що супроводили його, і з тими, що приїхали на танкетці, Мюллер більше години порпався в попелі і шматках заліза, поки не знайшов два обгорілих портфельних замки. Він поклав їх до кишені і з цієї хвилини втратив будь-який інтерес до того, що сталося на шосе. Навіть не підійшов до трупа свого ад'ютанта, який лежав під плащ-палаткою. Відкликавши вбік гестапівця, який керував розслідуванням, Мюллер спитав:

— Партизани?

— Поза будь-яким сумнівом, — відповів гестапівець. — Не вперше стикаюся з їхньою роботою.

— У машині були мій шофер і ад'ютант.

Гестапівець спитав:

— У вашого ад'ютанта були золоті зуби?

— Так.

— Він, — гестапівець кивнув на труп, прикритий плащ-палаткою.

Мюллер сів у машину й поїхав. Він був майже зовсім спокійний. Похитуючись на сидінні машини, пробував з'ясувати, що ж все-таки його ще тривожило. І раптом згадав: Андросов сідав у машину разом з капітаном Ноелем. Навіщо він був потрібен ад'ютанту? Це слід негайно з'ясувати. Повернувшись у «Сатурн», він насамперед спитав про це Рудіна, але той абсолютно нічого не знав. Нічого не міг сказати Мюллеру і викликаний до нього Щукін.

Андросов не з'явився й до обіду. Тепер про його зникнення знав весь «Сатурн». І тільки тоді до Мюллера прийшов Фогель. Виявляється, він знав від Ноеля, що Андросов допомагає йому дістати якийсь подарунок для дружини. Проте це повідомлення Фогеля мало що пояснювало.

Розшукати Андросова було доручено гестапо. В цьому розшуку брав участь і Кравцов, отже, нема нічого дивного в тому, що через тиждень з гестапо в «Сатурн» надійшли відомості, що проливали світло на долю Андросова. Гестапо через свою таємну агентуру встановило, що приблизно тиждень тому група невідомих осіб, очевидно причетна до таємних комуністичних організацій, схопила на вулиці якогось росіянина, який нібито працював у гестапо, і, як зрадника, стратила його. Місцезнаходження трупа невідоме…

Перечекавши після цього майже місяць, Рудін пішов на зв'язок з Бабакіним. Їхня зустріч відбулася на базарі в паркий літній день. Від спеки весь базар здавався якимсь півсонним. Люди тислися в тінь від рундуків, і було незвично тихо. Тільки через рівні паузи коло базарних воріт вигукувала скрипучим голосом молодичка:

— Сахарин, сахарин!

Рудін підійшов до рундука Бабакіна.

— Чи нема якоїсь легенької сорочки?

З сутінків крамнички висунувся Бабакін.

— Такий товар, пане хороший, не залежується. Приходьте в ту неділю, прибережу. — Бабакін поклав на прилавок скручений у кульку папірець. Рудін непомітно взяв його і пішов з базару.