Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

Ця частина операції пройшла чисто — голки не підточиш. Наступний епізод операції забезпечували вже партизани і бійці Будницького. Вони чекали машину на лісовій дорозі. Тут замість підпільника за кермо мерседеса сів один з бійців Будницького. Вміст портфеля і чемодана капітана Ноеля пересипали в мішок, а портфель і чемодан кинули назад у машину. На заднє сидіння машини, де на підлозі лежали капітан Ноель і його шофер, сіли два партизани. В багажник машини, поряд з каністрами з бензином, було покладено солідний заряд вибухівки. Андросов лишився в партизанів. Машина розвернулася назад, потім польовими дорогами вискочила на Мінське шосе і, проїхавши по ньому кілометрів з двадцять, спинилась. Незабаром на шосе пролунав сильний вибух. Скинуту в кювет понівечену машину охопило полум'я. Партизани пішли в ліс. Біля шосе лишився тільки водій машини, боєць Будницького, який повинен був простежити все до кінця.

Першим побачив палаючу машину німецький мотоцикліст, який їхав до Мінська. Він, певно, не збирався спинятися, та в сутінках потрапив у яму, що утворилася на шосе від вибуху, і мало не врізався в розжарені уламки. Страх перед партизанами виявився дужчим за цікавість: гітлерівець скочив на мотоцикл і помчав далі. Хвилин через п'ятнадцять біля машини, що догоряла, зупинився автофургон з червоним хрестом. Але і він затримався тут не більше як на одну-дві хвилини і теж помчав у Мінськ.

І лише на світанку до місця катастрофи прибула танкетка з солдатами і легкова автомашина з трьома офіцерами…

Близько десятої години вечора Рудін зайшов до Мюллера, здав виконану роботу і, вже повернувшись, щоб іти, сказав:

— Між іншим, Андросов до цього часу не взяв у мене матеріалів по полонених. Ви дали йому яке-небудь інше завдання?

— Ні. А де він, до речі? Я йому дзвонив годину тому, його на місці не було.

Рудін знизав плечима.

— Знайдіть-но мені його зараз же.

— Слухаюсь!

Близько години Рудін сумлінно розшукував Андросова: дзвонив по телефонах, ходив у їдальню, але всі його пошуки були марними. Тільки черговий офіцер зв'язку сказав йому, що бачив, як Андросов сідав у автомашину разом з капітаном Ноелем. Про це Рудін і повідомив по телефону Мюллера.

— Абсолютна відсутність дисципліни, от що це таке! — закричав у трубку Мюллер. — Як тільки він з'явиться, негайно до мене!

Але Андросов не з'явився.

Вранці Зомбаха повідомили з Мінська, що на шосе партизани висадили в повітря й спалили легкову автомашину, яка, видно з усього, належала його відомству. У машині виявлено два трупи, обгорілі так, що в них нікого не можна впізнати.

Зомбах негайно пішов до Мюллера.

— Ви вчора кого-небудь посилали на автомашині до Мінська?

Обличчя в Мюллера стало кам'яним від напруження.

— А що таке? — неквапливо спитав він, намагаючись не виявити тривоги, що охопила його від думки, що Зомбах докопався до історії з списками. — Капітану Ноелю я надав відпустку на десять днів і дозволив доїхати до Мінська на черговій машині. А в чому справа? Знову з приводу заощадження бензину? — Мюллер уже взяв себе в руки і навіть надав обличчю глузливого виразу.

— Машину висадили в повітря партизани, — сказав Зомбах. — І, очевидно, капітана Ноеля вбито.

Мюллер миттю зблід, схопився. Можна було подумати, що для нього не було дорожчої людини, ніж капітан Ноель.

— Де це сталося?