Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— У місто. Всі туди перебираємось.

У місто перебирались Марков, Савушкін, Галя Громова, юний ад'ютант Маркова Коля і Будницький з двадцятьма своїми бійцями. Семеро бійців було вирішено залишити на базі як резерв і для її охорони. З допомогою підпільників у місті вже підготовлено приміщення, де базуватиметься Марков. Будницький і його група оселяться у родичів одного з бійців. Підпільники перевірили це місце. Воно було дуже зручне: будинок стояв на відшибі, рядом з міським кладовищем, зразу за яким починалась неозора рівнина, заросла кущами і покраяна глибокими балками. Запасна рація, частина майна і боєприпаси для групи Будницького були вже перекинуті в місто. Остаточно уточнювався маршрут переходу. Найважчою і небезпечною його ділянкою вважався самий підхід до міста.

Товариш Олексій і його люди вважали, що до міста треба вийти через заболочений ліс, але стежки там добре знав тільки один чоловік — лісник Матвєєв, якого ось уже третій день не могли знайти. Біля його хати в лісі чергували партизанські розвідники, але дід наче у воду впав.

Усе було готове до переходу. Лише Будницький, як завжди, вважав, що він ще не все сказав своєму заступникові Кудрявцеву, який лишався на базі з шістьма бійцями. Він буквально не відходив од Кудрявцева і доймав його нескінченними перевірними запитаннями. Потім Будницький атакував Ловейка, який входив у сімку тих, що лишалися.

З ним він розмовляв трохи інакше.

— Ти не забув, сподіваюсь, як ми тебе судили за злочинне самовілля?

— Таке не забувається, — похмуро буркнув Ловейко.

— От і добре. Значить, тобі все ясно? Наказ Кудрявцева — закон. А коли доведеться наказувати самому, що спочатку робитимеш?

— Думатиму.

— Про що?

— Про бійців, от про що. І щоб краще виконати завдання. І без втрат.

— Правильно, Ловейко, — радів Будницький. — Будеш так робити, дивись, ми тобі і повернемо високе партійне звання. Чи воно тобі ні до чого?

Ловейко всією своєю важкою постаттю повернувся до Будницького, очі його недобре блиснули.

— Гаразд, гаразд, — примирливо сказав Будницький. — Я ж тільки питаю.

Будницький знову поспішав до Кудрявцева. Йому раптом здалося, що той забув, як треба тримати зв'язок з партизанами…

Найбільше за всіх хвилювався, чекаючи походу в місто, Коля. Він знав, що Марков довго не міг вирішити, чи прати його з собою. А тут ще ця історія з Галиним портретом. Але він поклявся собі показати всім свою партизанську витримку і жодного разу ні з ким не заговорив про похід у місто, вдавав, ніби йому абсолютно однаково, де бути, — він солдат, і для нього не має значення де воювати, аби не сидіти склавши руки. Але Марков бачив, як хвилюється хлопчина, як він весь напружується, коли починається розмова про перехід у місто. Рішення Маркова взяти його з собою Коля зустрів теж, як належить солдатові, спокійно, без будь-яких переживань. Коли Марков сказав йому про це, він став по стойці «струнко» і відповів:

— Єсть, товаришу підполковник.

Увечері прийшов посланець від партизанів — лісник Матвєєв, що, нарешті, повернувся. Виявляється, він знайшов у лісі пораненого збитого радянського льотчика і цілий тиждень влаштовував його в безпечне місце. Провести групу Маркова через заболочений ліс він погодився.

Група йшла до цього лісу дві ночі підряд. Остання денна стоянка перед заболоченим лісом була в байраку, так густо зарослому горішиною, що на дно його майже не пробивалося денне світло. Сюди надвечір мав прийти лісник.

Лісником виявився непоказний чоловічок на вигляд років п'ятдесяти. Коли Марков не повірив, що йому за сімдесят, він сказав: