Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Чим багаті, тим і раді.

Рудін ще не встиг попоїсти, як радист приніс відповідь на радіограму:

«Ваше повідомлення передано Маркову. Залишайтесь у загоні до одержання вказівок від вашої бази, які ми передамо вам негайно після одержання».

І ще одна радіограма адресувалася командиру загону Нагорному: «Людині, яка зараз у вас, повністю довіряйте і подайте необхідну допомогу. Олексій».

Розділ 11

Кінчався другий день, як Рудін пішов. І хоч Марков добре розумів, що рано чекати від нього якихось вісток, перебороти нервове напруження не міг.

Увечері прийшов Савушкін. Biн ходив на розвідку району, де, за даними, одержаними з Москви, гітлерівці будували великий аеродром.

У свій час, коли Марков формував оперативну групу і перший раз поговорив із Савушкіним, у нього склалося про нього поганеньке враження. «Парубчак легковажний, на серйозне діло посилати не можна», — вирішив Марков. Він сказав про це комісару держбезпеки Старкову, а той негайно викликав до себе безпосереднього начальника Савушкіна і запитав у нього, навіщо Маркову рекомендували несерйозну людину.

— Можу сказати одне, — відповів начальник, — якщо Савушкін залишиться в мене у відділі, буду дуже радий, це мій найкращий працівник.

Він розповів про операції, які самостійно провів цей «не серйозний», смішливий працівник. У них рельєфно було видно справжнього Савушкіна — жваву, розумну і дотепну людину.

— Так, так, я згадав його, — сказав Старков. — Ви даремно, товаришу Марков. Савушкін справді чіпкий працівник, а головне — має на плечах свою голову.

Маркову довелося просити пробачення в начальника Савушкіна.

І згодом, коли в Москві готували групу, Марков сам пересвідчився, що недаремно начальник вважав Савушкіна найкращим своїм співробітником. Проте одна вада в нього була, хоч Марков і не дуже був певен, що це вада. В характері Савушкіна жила азартність; він, мов шахіст авантюрного стилю, в кожному ділі шукав ходів до загострення і ускладнення. Для нього не було більшого задоволення, ніж придумати по ходу справи несподіваний поворот.

От і тепер, побачивши Савушкіна, який вернувся із завдання, Марков з веселого блиску його очей угадав, що Савушкін задоволений своєю розвідкою і що в нього трапилося щось несподіване й цікаве.

— По-перше, дані Москви цілком точні: німці будують там великий аеродром, — доповідав Савушкін. — Сказати точніше — переобладнують і розширяють наш військовий аеродром. Одну бетонну смугу вони вже закінчують, другу — обвідну — зробили наполовину. По-друге, я познайомився там з полковником інженерних військ Конрадом Хорманом — особою абсолютно винятковою. Більш тупої і обмеженої людини я не зустрічав за все своє життя. Мені пощастило…

— А конкретніше можна? — перебив Савушкіна Марков. — Я зараз дуже зайнятий.

— Рудін? — з вдаваною байдужістю запитав Савушкін і, бачачи, що Марков не поспішає відповідати йому, сказав: — Єсть конкретніше. Коли я піду туди вдруге, я можу зробити на вибір, таке: а) притягти полковника сюди; б) попросту його ліквідувати; в) позичити його портфель. І як резерв — залучити його до роботи на нас.

— Нам виняткові дурні не потрібні,— сухо кинув Марков.

— Він дурень у всьому, що не торкається його інженерних справ, — пояснив Савушкін. — А в своєму ділі він, слід гадати, спеціаліст високого класу. Він сказав мені, що за будівництво Темпельгофського аеродрому в Берліні його нагороджено орденом і навіть показав мені цей орден; він носить його в задній кишені штанів у замшевому чохлі.

— Як ви з ним познайомились? — поцікавився Марков.