Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Є два госпіталі, обидва переповнені. Ще є досить великий штаб інженерно-будівельних військ. І, нарешті, головна польова пошта центральної групи військ. Відносно того, що вас особливо цікавить, ми тільки позавчора встановили майже твердо: установа ця справді розташувалася в нашому місті. Вона зайняла кілька будинків, у тому числі нову школу. Це далеко від центру. Охорона всієї цієї зони дуже сильна, вулиці перекриті шлагбаумами, по городах протягнуто колючий дріт. Так що пробратися туди ми не рискували. Єдине, що ми вистежили, — що в цю зону майже щоночі приїздить автобус; він зупиняється біли школи з тильного її боку. Там — пустир.

— На підставі чого ви вирішили, що це саме та установа?

— Тут, значить, справа така… — Завгородній помовчав. — Є в нас один чоловік, інженер Русаков, комуніст. От він за нашим завданням і завербувався в таємні агенти гестапо. І, здається, перестарався. Приблизно тиждень тому він пішов на чергову явку з гестапівцем, а його звідти повезли в ту заборонену зону. І там його години зо дві умовляли піти працювати в німецьку розвідку. Запропонували дуже високу платню. Пояснили, що його закинуть у радянський тил, там він повинен буде влаштуватись на військовий завод і організувати диверсію, потім повернеться, одержить великі гроші і житиме собі гарненько у Німеччині, працюватиме, якщо забажає, за своєю інженерною спеціальністю. Ну, він, звичайно, відмовився. Сказав, що таке діло йому не під силу. Потім вони його ще цілу годину агітували. Кінець кінцем інженер сказав, що подумає.

— Він повинен погодитися… — сказав Марков. — А коли його закинуть, хай одразу ж з'явиться в органи безпеки. Його чекатимуть.

— Як же так? Людина ж він для нас дуже цінна. Правда, товаришу Олексій? — схвилювався Завгородній.

— Зрозумійте, він зробить для нас велику справу, — палко заговорив Марков. — Він перший пройде через апарат «Сатурна», і ми одержимо від нього дуже важливі дані.

Завгородній мовчав.

— У мене тільки один сумнів… — сказав товариш Олексій. — Чи справиться він? Операція навіть фізично нелетка, а йому вже далеко за сорок.

— Не в тім річ! Він здоровий як бик і розумний! — заперечив Завгородній. — А ми втратимо людину, зв'язану з гестапо.

— Стривай, Павле! — сказав товариш Олексій. — Завдання, яке має вирішити група Маркова, таке важливе, що треба вважати за честь брати участь у цьому ділі. Це раз. По-друге, наскільки я розумію, замінити інженера Русакова тобі неважко. Хай він сам підбере собі заміну. Трохима Кузьмича, наприклад. Він же в тебе досі без діла…

Завгородній неохоче погодився. Марков дав йому — для передачі інженеру — кілька порад. Завгородній пішов: він ще цієї ночі мав повернутись до міста.

— Що у вас ще? — запитав товариш Олексій.

Марков розповів про те, що з'ясувала його розвідка.

— В першу чергу, — сказав він, — треба відсунути якнайдалі від моєї бази партизанський загін, про дію якого говорив Савушкіну поліцай Ферапонтов. У моїй зоні поки що тихо повинно бути. Ми виконуємо таке відповідальне завдання, що привертати до цього району увагу противника не слід.

— Що ж це за загін? — товариш Олексій задумався і сказав: — Це щось нове, мабуть, оточенці позбиралися. Добре, я пошлю туди людину.

— Ще прохання… — Марков посміхнувся. — З нами ви клопоту не обберетеся.

— Давайте, давайте, — суворо сказав товариш Олексій. — Я ж бо знаю, про що мова.

— На зиму мій острів не годиться, він стане голий, як лисина. Треба, щоб ви порекомендували мені якесь лісне місце для нової бази.

— Подумаю. А як у вас з продуктами?

— Маємо недоторканний запас. А дещо роздобувають бійці загону. Нас же не так багато.