Розділ без назви (20)

— На заклинання, — засміялася дівчина.

Навіть князь спінінгу зацікавився.

— І багато ви спіймали на заклинання? — спитав він.

— Ви сьогодні зранку третій, — відповіла вона.

Бородань скривився.

— Старий дотеп.

— А яке ж то заклинання? — поцікавився Вацек Краватик.

— На різні породи риб різні заклинання, — пояснила Марта. — Але можна ловити й без заклинань, коли хоч трохи знаєш звички риб.

— Я знаю, а риба не ловиться, — буркнув Вацек. — Я вже годину закидаю цю бляху, і все дарма. Ви теж закидаєте бляху?

— Іноді. Це залежить від місця, часу й погоди.

— А що б ви ловили на нашому місці?

— Окунів.

— Тут? Окунів? — Бородань стукнув себе пальцем по лобі.

— Не тут. А там далі. З того боку півострова.

Бородань ще раз стукнув себе пальцем по лобі.

— Прокажіть сьогодні багато заклинань. Тут водяться судаки.

— Авжеж. Тут слід ловити судаків, — поважно кивнув головою Вацек Краватик. — Повірте мені, я на цьому розуміюсь. Торік я здобув срібну медаль. Дехто називає мене князем спінінгу.

— Я знаю про це, ваша княжа світлість, — зробила реверанс дівчина. — А проте ловитиму окунів.

Марта взялася за весла й попливла на той бік півострова.

— Вони дурні, — мовила вона до мене. — Ви добре роздивіться, де кружляють чайки. По цей чи по той бік півострова?