Розділ без назви (20)

— А ви, пане Томашу, куди тільки поїдете, відразу потрапляєте в якусь гарну історію, — здивовано сказав Вільгельм Телль, ладнаючись із Баською відпливати. — Якісь дивні типи вас відвідують. А що то за дівчина, про яку тут згадували? Вона справді ловила для вас рибу?

— Спіймала чудову щуку.

— Ех, шкода, що я не можу бути тут весь час із вами, — зітхнув Телль. — Мені здається, що на Озерищі станеться найчудовіша пригода з усіх, які я досі пережив.

Хочеш не хочеш, а він мусив пливти до свого табору. Хлопці зіпхнули байдарку на воду і, взявши з мене обіцянку, що ввечері я прибуду на їхнє гарцерське вогнище, відпливли, енергійно вимахуючи веслами. А я ліг за своїм наметом і спрямував скельця бінокля на той берег. «Чого хотів від мене Проповідник?» — думав я. Але не знаходив ніякого, розумного пояснення його несподіваних відвідин.

Протилежний берег був безлюдний. Тільки через півгодини припливла біла яхта Вацека Краватика. Її поставили на якір поблизу піщаного мису, де я вчора розмовляв з Водолазом-Проповідником.

У бінокль я бачив, як Вацек Краватик і Бородань, стоячи на палубі яхти, закидали спінінги в озеро.

— Князь спінінгу вже ловить рибу, — сповістив я панові Анатолю. — Он там, коло півострова, навпроти нас.

— Ой боже, ловить рибу, а ми байдикуємо, — бідкався лицар спінінгу.

Він помчав квапити дружину й своїх приятелів, щоб мерщій готували сніданок. Його мучила думка, що князь спінінгу за мить спіймає величезну рибину, а він, скромний лицар рибальства, зі своїми рибальськими снастями ще навіть не рушив до бою.

О дев’ятій загурчав мотор рибальського човна, й припливла Марта. Вона й цього разу мала з собою складані вудлища, навіть спінінг.

— Батьки не хочуть, щоб я працювала з ними в полі, — пояснила вона. — Вважають, що я повинна мати канікули і перед початком навчання якнайбільше перебувати на свіжому повітрі й на сонці. Звеліли мені ловити рибу. Ви попливете зі мною?

— А куди?

— Туди, де ота яхта. На мис Судака.

Почувши цю назву, пан Анатоль так підскочив, що молоко, яке він саме пив, вилилось йому на штани.

— То оце там мис Судака? Неймовірно. Я нічого про це не знав. Князь спінінгу колись казав, що ловитиме на мисі Судака. Казику, кінчай снідати! Зараз же попливемо туди ловити судаків. Мишко, — крикнув жінці, — готуй сковороду й олію! На обід з’їмо судака.

Марта спитала мене пошепки:

— Ви вже одержали відповідь від Капітана Немо?

— Ні.

— Я теж ні. У листі я просила, щоб він поклав відповідь у дупло того самого дуба. Щойно була там, однак листа не знайшла. Дупло порожнє. Але свій одяг Немо забрав.

— Вночі він таке виробляв! А взагалі це, мабуть, великий нечема.