Розділ без назви (20)

Пан Анатоль перший доплив до яхти й низько вклонився князеві спінінгу.

— Ви справді закидаєте чудово, — сказав він, придивившись, як ловить Вацек Краватик.

Той зневажливо махнув рукою:

— Закидай, як хочеш, не бере на блешню.

— Може, треба ближче до очерету? — порадив пан Анатоль.

Я вклонився білоголовій Едіті, яка сиділа на палубі яхти й робила собі манікюр.

— Мені здається, сьогодні буде дощ, — сказав я.

— О, це ви? — всміхнулась вона.

Бородань, що теж закидав спінінга, неввічливо спитав мене:

— А вам уже замало озера? Ви тут лякаєте нам рибу?

Марта захихотіла.

— Ви не за рибу боїтесь, а за ту даму на палубі. Ми не заберемо її, не турбуйтесь.

Білоголова Едіта відклала ножички й пилочку.

— Ой, заберіть мене, бо я вмираю з нудьги. А куди ви пливете?

— По рибу, — відповіла Марта.

— Ненавиджу рибалок, — вибухнула Едіта. — Нема гірше в світі за чоловіка, що любить ловити рибу. Ви теж хочете рибалити? — звернулася вона до мене.

— Я не вмію.

— А вудки везете, — зауважив Бородань.

— Це мої вудки, — сказала Марта.

— А на що ви ловите? — глузливо спитав Бородань.