Розділ «I»

Селаброс насилу висидів в скарбовому банку, де він служив. Чорні брови, чорні очі в Мурашкової не виходили в його з думки й манили й дражнили його. Він ледве діждався кінця, вхопив бриль і побіг на ту вулицю, де стояв той приватний банк, в якому служила Мурашкова. Притаївшись за одним портиком, він не зводив очей з дверей в банку. Незабаром двері одчинились. Селаброс углядів, як з дверей виглянуло лице Мурашкової з чистим, наче намальованим профілем. Мурашкова пішла садком. Селаброс пішов слідком за нею. Кудою йшла вона, тудою йшов і він: вона одчинила хвіртку й увійшла в свій двір. Селаброс спинився перед хвірткою й прочитав на табличці: «Дом жени надворного совітника Зої Полікарповни Мурашко».

«Що це за проява! - подумав Селаброс. - В неї вид грецький, а прізвище українське».

З хвіртки вискочила горнична, сільська українська дівчина, тільки що привезена з села.

- Хто живе в цьому домі? - спитав у неї Селаброс.

- Наша панія, - сказала весела дівчина по-українській.

- Та вже ж твоя панія, коли ти в неї служиш. Але ж хто вона така? Чи руська, чи грекиня?

- А бог її знає, хто вона така; знаю тільки, що вона удова, говорить якось чудно, не по-нашому, - сказала горнична.

- А як же вона говорить? - заговорив до неї Селаброс чистою українською мовою. - Вже ж таки ти тямиш: чи по-руській, чи по-молдавській, чи по-армянській.

- А хто його втямить! Як зійдуться гості, то шваргочуть, мов ті жиди. Здається, панія з греків, бо до неї приходять в гості здебільшого греки, - сказала горнична.

«З греків? гм… Сміливо піду сьогодні до неї на чай. Я грек. Мене стара радо привітає як земляка. Греки міцно держаться купи й в Одесі, й в Кишиневі… Тутечки я буду як свій, серед своєї сім'ї», - думав Селаброс і повернув додому.