Розділ «Частина перша»

— Значить, це вже не комплімент, а істина. Але хто ж ще висловив таку саму думку?

— Вам якого варення?

Ми пили чай, і вона розповідала про свою роботу в лабораторії, про людей, що там працювали, про директора їхнього інституту, академіка Саклатвалу.

— Ви знаєте, це надзвичайна людина. У нього виняткова точність. Він живе за розкладом і завжди працює. Лише коли їздить у відпустку, займається фізкультурою, купається, копає город, садить квіти.

— Ви добре обізнані з життям вашого начальника.

— Я ж там працюю третій рік.

— А коли ви скінчили інститут?

— Цієї весни. Я вчилась і одночасно працювала в нашій лабораторії.

— Скільки ж вам років?

— Двадцять один. А вам?

— Тридцять вісім.

— Який ви старий!

— Яка ж це старість? — образився я. — Для чоловіка це — найкращий вік.

Вона зрозуміла мене й розсміялася.

— А знаєте, Саклатвала зацікавився нашими вчорашніми розмовами.

— Відкіля ви знаєте і відкіля він довідався про вчорашні розмови?

— Мабуть, йому дзвонив Аркадій Михайлович. Вони давні друзі. А сьогодні Саклатвала викликав до себе Самборського й Макаренка і питав про їхні погляди на цю справу.

— Я заздрю Тарасові Чутю. Запало таке хлопцеві в голову, а тут, чого доброго, і справді щось витанцюється.

— У нас останнім часом взагалі йшли розмови про тунєлебудівництво. Потім Макаренко подав свій проект кримського тунелю. Ви знаєте Макаренка?

— Мало. Оце бачу його втретє. Кажуть, тямущий інженер. Скажу вам одверто, він мені подобається, хоча спершу видався несимпатичним.