— Кажуть, ніби вона зовсім не італійка, а німкеня, і справжнє її ім'я Ліза Шперлінг. Пассера значить те саме, що й Шпатц, або Шперлінг[7], так мені здається.
— Це й справді пояснює немало!
— Не розумію чоловіків. Що вони знаходять у цій Пассері? Вичепурена, гарненька лялька, і більш нічого.
— Мабуть, ми занадто старі, щоб розуміти це, моя люба. Вона чотири рази виходила заміж. Трьох чоловіків звела з світу, останній сам утік від неї.
— Стюарт Фагерті її п'ята жертва. Невже це так потрібно людині? Він вдає з себе мецената, а насправді летить у прірву. Тимчасом він міг би знайти собі достойну пару. Моя дочка, наприклад…
— Пассера, мабуть, чекає дитини.
— Чого ж ви мовчите! Від кого?
— У всякому разі вона купувала дитячу білизну в одному з лондонських магазинів, мені розповідала про це кузина.
— Боже мін! Кінець кінцем, вона теж жінка!
— Ну, моя люба! Що лишилося від наших моральних устоїв?
Едвард вечеряв з мосьє Домержем. Полеві Домержу, відомому бретонському художникові, було близько сімдесяти років. На його порізаному зморшками обличчі виділялися великі темні очі, які завжди дивилися на світ запитливо і водночас з цілковитим розумінням. Едвард не міг пояснити чому, але його вабила ця стара людина. Можливо, тут була неусвідомлена потреба зігрітися біля багатої чистої душі.
Домерж повільно повернув вузьку голову з коротким білим волоссям і подивився на Пассеру, що разом з Фагерті та Ісмеєм попрямувала до відведеного для них столика.
— Про що говорить вам обличчя жінки? — запитав він Едварда.
— Косметика, — відповів той, знизуючи плечима. Художник посміхнувся.
— Чому так зло, мілорде? Не судіть дуже легко. Треба бачити не тільки обличчя людини, а й її внутрішній світ. Мадам Пассера не та, ким здається. З неї зробили «диявольську красуню», поглинательку чоловіків, Мессаліну[8]. Повірте мені, ця жінка нещаслива в тій ролі, яку безсовісні антрепренери примушують її грати.
— У вас гострий зір, мосьє. А що ви думаєте про даму біля третього столика ліворуч? Ви її знаєте?
— Це місіс Гарднер. Теж одна з жінок, гідних співчуття. Сьогодні після обіду я говорив з її чоловіком, мультимільйонером з Глазго. Він дотримується точки зору римського імператора Веспасіана: Pecunia non olet[9]. Його гроші теж не пахнуть.
— Чому ви думаєте, що місіс Гарднер гідна співчуття?
— Для таких чоловіків, як Гарднер, вродлива молода дружина має не більше значення, ніж кінь-скакун або породистий собака. Все лише напоказ. Шлюб для нього тільки ділова угода. Це людина, для якої почуття не існують.
— Можливо, ви маєте рацію, мосьє Домерж, — сказав Едвард, не відриваючи погляду від місіс Гарднер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Корабель приречених» автора Крупкат Гюнтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРА ПОЧИНАЄТЬСЯ“ на сторінці 3. Приємного читання.