Розділ «41° НОРД, 50° ВЕСТ»

Океанський велетень мчав уперед крізь ніч і туман. Лишилося пройти останні кілька сотень морських миль. Перемога вже була забезпечена, але сер Брюс Ісмей хотів, щоб вона стала ще значнішою, ще більш вражала. Всюди, де б він не з'являвся, пасажири зверталися до нього з похвалами та вітаннями, висловлювали подив з приводу незвичайної швидкості корабля, пророкували перемогу. Сер Брюс вислухував їх з удаваною байдужістю. Він уже уявляв, який вплив матиме ця грандіозна перемога на біржі. Попит на акції Вайт-Стар відразу неймовірно зросте! Акції Вайт-Стар уже й зараз купують, як ніколи. Сер Брюс задоволено посміхнувся: в нього був товстий пакет акцій. Це означало: гроші, гроші!..

А вогонь під котлами палав, чорні наче дьоготь, клуби диму виривались із чотирьох труб, а між ними з клапана вилітав білий струмінь пари.

В машинному відділі інженер Белл, обливаючись потом, важко дихаючи в чадному повітрі, безперервно поглядав на різноколірні стрілки манометрів, які піднялися майже до червоної контрольної риски.

— Божевілля! Просто ідіотство йти з такою швидкістю в туман! — роздратовано лаявся він.

На бал Белл взагалі не пішов. Він не одходив від своїх машин. Коли молодший інженер запитав, чому він пропускає таку сенсаційну подію, як бал у відкритому морі, Белл сердито буркнув:

— Що мені робити серед тих вилощених мавп? Хто ми — моряки чи балетні шаркуни? — І, лаючись, спустився в котельню.

Між американськими береговими станціями мису Код і «Титаніком» налагодився радіозв'язок.

— «Титанік»… «Титанік»… я мис Код… прийом… прийом… продовжуємо передавати радіограми…

У тісній радіорубці велетенського корабля, згорбившись, сидів Джек Філліпс, старший радист. Він цілу ніч працював і був страшенно стомлений, блідий, очі його заплющувалися самі собою. Та коли другий радист Гарольд Брайд пропонував змінити його достроково, сердито відмагався. Трохи відпочити було б непогано! Філліпс байдуже слухав те, що тріщали навушники.

— «Титанік», я мис Код… «Титанік», я мис Код… містерові і місіс Леан… крапка… Раді вашому приїзду… щире вітання Дедді крапка… Містерові Нет Шумейкеру «Титанік»… крапка… Конференція переноситься… Їдьте відразу в Бостон… крапка… Містерові Кодерт «Титанік»… крапка… Потрібні негайні розпорядження… не можна чекати до прибуття… Ендрюс… крапка… Міс Мод Поуелл «Титанік»… крапка… Тисячу поцілунків в останню ніч на морі… Джонні… крапка…

Мис Код замовк. Філліпс витер чоло і сьорбнув кофе. Він завжди замовляв собі під час нічного чергування цей міцний напій. Людині, слабішій за Філліпса, такий напій швидко вкоротив би життя.

У навушниках знову затріщало, хтось викликав радиста. Філліпс поставив чашку, щоб продовжити прийом! Цього разу «Титаніка» викликав не мис Код.

— «Титанік», я «Люсьєн»… «Титанік», я «Люсьєн»… пропливло багато великих айсбергів… будьте обережні…

Філліпс уже не раз зв'язувався з «Люсьєном» і знав, що це судно знаходиться від «Титаніка» за сто п'ятдесят миль і держить курс на Європу. Радист увімкнув передавач.

— «Люсьєн», я «Титанік»… дякуємо за попередження… Дивіться не відморозьте носа… А тепер звільніть хвилю… Хелло, мис Код… Хелло, мис Код… прийом…

Апарат мовчав, не чути було навіть тріску. Філліпс піднімав і опускав ключ, крутив вимикач, вистукував контакти.

— Прокляття! — Він швидко підвівся, зірвав з голови навушники і почав шукати пошкодження. Двері радіорубки тихо відчинилися, на порозі стояв Брайд. Захоплений роботою, Філліпс, мабуть, не помітив би його, якби не потягло холодом.

— Знову пошкодження, Філліпс?

— Ні, шукаю торішнього снігу, — роздратовано відповів той, навіть не глянувши на другого радиста. — Чого ви ходите тут, мов привид? Зміна ж тільки опівночі.