Розділ «ГРА ПОЧИНАЄТЬСЯ»

— Тим краще. Ви знаєте, хто її батько?

— Якийсь бавовняний король з Техасу.

— У нього щонайменше п'ятдесят мільйонів доларів, лорд Хакслі!

— Певний процент з них його дружина й донька носять на шиї і руках у вигляді брильянтів.

— Я захоплений вашою проникливістю, друже. Непогано! Отже, сьогодні ввечері зробимо першу спробу.

— З Мерджері Кеннеді?

— Ну, звичайно! Гадаю, вам це вдасться.

— Гаразд! — погодився Едвард. — Б'юся об заклад, що правда буде на вашому боці, містер Кашбарн.

— Не дуже поспішайте, побачимо.

В каюту долинули удари гонга. Кашбарн подав Едвардові руку.

— Час вечеряти. Отже, не забудьте: якщо ми зустрінемось десь на людному місці, ми не знаємо один одного. Коли ви мені будете потрібні, я подам вам знак. До мене приходитимете лише тоді, коли я вас покличу.

Едвард був згоден з усім, що вимагав від нього цей дивак. Посміхаючись, він причинив за собою білі лаковані двері каюти № 286.

Обер-стюард Уілтон, стоячи біля головного входу, з виразом байдужості на обличчі стежив за вечерею в розкішному салоні першого класу. Двері салону безперервно відчинялися, і грановане скло їх іскрилося від святкових вогнів величезної кришталевої люстри не менше, ніж діадеми та кольє дам. Містер Уілтон не говорив ні слова. Стриманим рухом голови, швидким поглядом диригував він стюардами й пажами. Ніщо у величезному залі не лишалося поза його увагою.

Знову відчинилися двері. Прошелестівши сукнею, зайшла синьйора Ліа Пассера в супроводі казково багатого Стюарта Фагерті і сера Брюса Ісмея. Це була її перша публічна поява на судні. Всі попідводили від тарілок голови, на мить блиснули лорнети, тихий дзвін фарфору і срібла майже зовсім затих. Від столу до столу полетів шепіт і смішок.

— Це часом не?..

— Звичайно, це відома актриса.

— Відома… Але ж не стільки своїм талантом, скільки скандальними історіями.

— Вона недавно грала навіть в одному… Як же це називається?.. В одному фільмі.

— Не може бути!

— А звідки ця Пассера родом?