Розділ «КАЮТА № 286»

— Не розумію, що вам, власне, потрібно? Безперечно, це колекція коштовного каміння. Я їду в Америку, щоб запропонувати там свій товар. Хіба це заборонено? А щодо інструментів… то я ж, панове, ювелір. Хто має право заборонити мені займатися роботою, яка є моєю професією? Ваша старанність заслуговує похвали, однак раджу вам діяти обережніше при розкритті темних афер, які, можливо, справді мають місце на судні. Ім'я Френка Кашбарна — це достойне ім'я. Його знає й поважає весь Лондон, навіть найвищі кола, сер!

— А ім'я Хакслі ще достойніше, — промовив Томпсон, скоса глянувши на Едварда.

Едвард, затамувавши подих, спостерігав цю сцену так, наче дивився в театрі спектакль, до якого не мав ніякого відношення, де був тільки глядачем. Юнак ще не міг збагнути, що й сам він учасник спектаклю, що грає в ньому трагічну роль і що його грі вже настав кінець.

— Ви згодом каятиметеся в своїй поспішності, містер… Томпсон! — вигукнув Кашбарн.

— Крадені коштовності повинні бути тут. Обшукати каюту! — не даючи збити себе з пантелику, наказав інспектор.

— Ви не маєте на це права, сер!

— Я маю право діяти на цьому кораблі в разі необхідності, як вважатиму за потрібне. Можете поскаржитись капітанові, він поінформований про мої дії.

Кашбарн грюкнув кулаком по столу і крикнув:

— Кінчайте цю безглузду балаканину. Я йду на палубу! Судно потопає… Ось, слухайте, будь ласка! — Він вказав на коридор, де, очевидно, зчинилася паніка.

Звідти доносилися вигуки, дикі, сповнені жаху крики, тупіт сотень ніг. Звістку про катастрофу принесли пасажири третього класу.

В каюті збентежено перезирнулися і почали прислухатись.

— Це тільки навчальна тривога, — приховуючи занепокоєння, сказав інспектор. — Не викручуйтесь, Кашбарн. Ваша гра закінчена! — Він звернувся до агентів — Старанно обшукати каюту!

В цю мить Едвард підійшов до Томпсона і вийняв з кишені кольє.

— Ось кольє місіс Хорткліф, — вимовив він тихо, ледве вимовляючи кожне слово, наче знімав з себе важкий тягар. — Вона віддала його мені, коли їй стало погано… добровільно, без примусу.

Інспектор зовсім не здивувався, кивнув головою.

— Місіс Хорткліф зробила це в тяжкі для неї хвилини. Навіщо вона віддала вам кольє?

— Місіс Хорткліф боялась крадіжки і попросила мене передати кольє квартирмейстерові, щоб той заховав його в сейф.

— Але ви цього не зробили?

— У мене не було такої можливості. Я скрізь шукав містера Модлі. Коли ж, нарешті, знайшов його, почалася тривога, і йому було не до коштовних прикрас місіс Хорткліф.

Томпсон допитливо дивився на Едварда.