Розділ «ВСІ НАВЕРХ!»

— Друзі, оце була штука! В маленькій бібліотеці на носі корабля вся палуба всипана кригою. Є шматки завбільшки з голову. Слово честі! Усі вікна вибиті.

— Можливо, йшов град?

— Градини завбільшки з голову? Хто цьому повірить!

— В такому разі льодяний дощ, — прогримів сміх містера Кеннеді.

— Ходімо подивимось. Тут надзвичайно душно.

Едвард пройшов у зал. Можливо, Модлі там. Однак шукав він даремно. Ніде не було видно жодного офіцера. Зникли й більшість стюардів.

Безцеремонно розштовхуючи танцюючих, по залу пробирався Лайтолдер. Він скочив на поміст, де розташувався оркестр, і кивнув капельмейстерові. Музика обірвалась.

Танцюючі з досадою подивилися на музикантів. Чому замовк оркестр? Що треба Лайтолдеру? Він був у кашкеті, на боці в нього висів пістолет. Може, командування судна вигадало для свята якийсь сюрприз?

Лайтолдер серйозно дивився на барвистий натовп, що застиг у чеканні. Досить було комусь поворухнутися, як коштовні прикраси спалахували тисячами іскор. Офіцер підняв руку.

— Леді й джентльмени! За розпорядженням капітана, прошу вас надіти рятувальні пояси і пройти на палубу. Просимо зберігати спокій і виконувати вказівки команди. Провадиться навчальна тривога.

Лайтолдер зник раніше, ніж у залі встигли опам'ятатися. Незабаром паркет спустів. Лише кілька пар стояли в нерішучості, немов чекали, що оркестр продовжить перерваний танець. Піднялись і в ложах. Всюди стояли купки людей, що гаряче обговорювали новину.

— Як це вам подобається?

— Відверто кажучи, дико. Ніби нарочито, під час балу!

— Я теж такої думки. Невже ми в своїх легеньких платтях повинні виходити на холод? Ніхто не має права цього вимагати. В такому вигляді я нізащо не надіну рятувальний пояс. Це було б смішно.

— Навчання, кінець кінцем, можна було б провести вдень. На мій погляд, після обіду, коли більшість пасажирів не знає, як згаяти час.

— Навіщо взагалі цей спектакль? Ми ж як-не-як на «Титаніку», найнадійнішому судні світу.

— Ви чуєте? Вони навіть пустили в хід сирену.

— І машини стоять. Просто безглуздя.

— Чи можете ви уявити собі, щоб цей велетень, висота якого від кіля до щогл п'ятдесят, а довжина майже триста метрів, так просто собі потонув у морі? Потонув безслідно й назавжди?

— Це неймовірно!