Розділ «КОЛО ЗМИКАЄТЬСЯ»

— Ви будете моїм гостем в Нью-Йорку, Едварде. Я і мій дім у вашому розпорядженні. Чуєте? Чому ви стали такий мовчазний? Ви замерзли? Зайдімо в приміщення! Але тут так гарно, тихо. Ми подорожуватимемо з вами на яхті. Поїдемо кудись на південь. Це буде незвичайна подорож. Що ви скажете на це?

Він опустив очі. Його обличчя ховалося в тіні.

— Так, це було б прекрасно, місіс. Вона пристрасно стисла руку Едварда.

— Для тебе я Барбара. Тільки для тебе, любий! Поцілуй мене. Тут нікого немає. — Вона лежала в його обіймах з заплющеними очима, чекаючи поцілунку. Але раптом щаслива посмішка збігла з її уст. Обличчя спалахнуло і відразу ж вкрилося мертвотною блідістю. — Боже! — зітхнула місіс Хорткліф і провела рукою по чолу. — В мене паморочиться в голові. Проведіть мене в каюту, Едварде. Тільки трохи відпочити, і все знову буде добре.

Спочатку Едвард подумав, що це жіноча хитрість. Звичайно жінки проробляють такі штуки без особливих труднощів. Але, придивившись уважно, він впевнився, що місіс Хорткліф справді бліда. Едвард провів її в каюту. Застогнавши, вона впала на ліжко.

— Вам краще, Барбаро? Я зараз покличу стюардесу, — хрипко сказав Едвард.

Жах раптом охопив його. Чи не зірветься його план через цю подію? А може, навпаки, завдяки зовсім непередбаченій обставині його вдасться здійснити і все скінчиться добре?

Місіс Хорткліф мовчала. Здавалося, спала. На грудях, що важко дихали, іскрилось кольє, яке коштувало мільйони. Едвард дивився на нього, наче зачарований.

«Ще один раз! — почув він насмішкуватий шепіт: — Цей Ван-Хуфт зробив з вас божевільного. Тримайте себе в руках!» Як зацькований звір, Едвард глянув на двері каюти. Вони були не причинені. Проходячи мимо, можна було б заглянути в щілину.

Місіс Хорткліф ворухнула губами, не розплющуючи очей:

— Зачиніть, будь ласка, двері, Едварде, і сядьте, біля мене.

Він нерішуче виконав її прохання. Вона все ще лежала, заплющивши очі. Яким дряблим стало враз її обличчя, яка воскова блідість розлилася на ньому! Тепер видно було всі зморшки, — сліди жорстокого руйнування зів'ялої краси.

Раптом юнак відчув на собі погляд місіс Хорткліф. Жінка обняла рукою його голову й дивилась на нього пристрасно і злякано, ніби прочитала на його обличчі затаєні думки.

— Я стара, правда? Занадто стара для тебе, мій хлопчику, — прошепотіла місіс Хорткліф. Голова її безсило впала на подушку. Жінка затулила обличчя руками.

— Ну, що ви кажете, Барбаро! — пробурмотів він, а думка, наче молотком, стукала в мозку: «Кольє… кольє…»

Кольє зсунулося набік і потрапило жінці під плечі. Рука Едварда потяглася до нього. Він дивився на свою руку, мов на чужу.

— Кольє, Барбаро… заважає вам, — почув він власний голос.

Не дивлячись на Едварда, вона розстебнула ланцюжок і простягла йому дорогу прикрасу.

— Візьміть, Едварде, — втомлено сказала місіс Хорткліф. — Це дуже цінна, фамільна коштовність, вона переходить із роду в рід. Кольє весь час зберігалось у містера Модлі. Тільки сьогодні… Але я погано почуваю себе і зовсім самотня. Тому краще, коли воно знову лежатиме в сейфі. Нікому не можна довіряти. Лише вам, Едварде, вам я вірю. Передайте кольє містерові Модлі. — Вона зблідла і замовкла. Кольє випало з її рук на підлогу. Місіс Хорткліф знепритомніла.

— Барбаро! Місіс Хорткліф! — Едвард тряс її за плечі, але свідомість не поверталася до неї.