Розділ «КОЛО ЗМИКАЄТЬСЯ»

Знизавши плечима, капітан Сміт перервав Томпсона:

— Можливо, вона загубила його або десь залишила. На судні вже не раз траплялися такі випадки.

Інспектор Томпсон кивнув.

— Це так і виглядало. Проте могло бути й інакше: лорд Хакслі віддав браслет, що тримав у себе як заклад за виконання обіцянки. Я не сушив собі голови справами двох закоханих і забув цю історію. Тільки коли випадково потрапив до моїх рук знайомий браслет, вона знову зринула в пам'яті. Я, звичайно, й цього разу не надав би їй ніякісінького значення, коли б не слова Ван-Хуфта, які страшенно вразили мене. Він сказав, що прикраса коштувала б цілого багатства, якби каміння було справжнє, але воно, на жаль, фальшиве.

— О! Це ще ніяк не доводить вини лорда Хакслі.

— Не доводить, правильно. Але чому Хакслі так злякався, коли ювелір висловив свою думку про браслет? Купивши якусь дрібницю, лорд швидко пішов з магазина. Я замислився над цим і згадав ще одну історію. Незабаром після події з браслетом дуже діяльний молодий лорд почав залицятися до місіс Гарднер. І не без успіху. Ввечері на третій день плавання я зустрів цю даму відразу після її розмови з Хакслі. Мені впало в очі, що на голові місіс Гарднер нема діадеми, яку зовсім недавно я бачив у неї. Я висловив своє здивування. Знітившись, вона відповіла, що в цей день взагалі не надівала діадеми, — тобто сказала неправду! Дивно! Два випадки, і обидва стосуються коштовних прикрас, і в обох замішаний лорд Хакслі.

— Ви не могли помилитися у випадку з місіс Гарднер? — запитав Сміт. На його обличчі не лишилося й сліду від посмішки.

— Звичайно, ні, — замислено відповів Томпсон і струсив попіл з сигари об край кришталевого бокала. — Помилятися — властиво людині. Але щоб бути цілком упевненим, мати підстави для підозри, я запропонував містерові Гарднеру — з ним я в добрих стосунках, і він знає мене як Коннора — показати діадему Ван-Хуфту.

Маленька хитрість вдалася. Звичайно, я не сказав Гарднеру про свою підозру, а Ван-Хуфа проінструктував, наскільки цього вимагала необхідність. Капітан нетерпляче підвівся.

— І що сказав ювелір?

— Він зробив так, як я просив: сказав Гарднеру, що діадема являє собою велику цінність. Насправді ж…

— … брильянти були…

— … замінені шліфованим склом. Майстерно виконана імітація.

Сміт кинув сигару в попільничку.

— Не розумію! Це просто неймовірно!

— Не може бути, щоб мультимільйонер Кеннеді і відомий промисловець Гарднер прикрашали своїх дам фальшивими оздобами.

— Отже, лорд Хакслі?

Інспектор підвівся і став перед Смітом.

Ви часом не знаєте, де зараз лорд Хакслі?

Він на балу, упадає біля місіс Хорткліф.