Одного дня зчинилася стрілянина в лісі, а потім із-за дерев вибігли фашисти й запалили клуню.
— Партізан! Партізан! — ґерґотіли.
Дідусь Федір мовчки дивився, як шугає полум'я, і лиш коли рухнули крокви, здійнявши в небо стовп іскор, зітхнув:
— Ластів'яче гніздо було на сволоку… Ластів'ята — ще жовторотики…
Васильок заплакав.
Дідусь гладив його по голівці тремтячою рукою і шепотів:
— Нічого, хлопці вже далеко. Шукай вітра в полі!..
Васильок розплющив очі, ще раз копнув заступцем: у полові зблиснуло кілька житніх зернин. Узяв їх на долоню, вони не розсипалися, були тверді й теплі. Васильок відкинув заступець і шугнув у колодязь рукою — пальці лоскотнуло зерно. Виловлював золоті дощинки і сипав, сипав їх у пілотку (її також подарував Василькові Петрович)…
Чистив картоплю, та одразу почув: повернулася з поля мама — у хаті війнуло конопляним духом.
— Куховариш? Ну й молодчина ти у мене! — пригорнула сина. — А я ось олії шкалик принесла, тітка Галина дала.
— І в мене щось є! — похвалився Васильок. — Подивися! — обережно подав мамі пілотку.
Мама розглядала зерно, а тут і дідусь Федір у хату. Він пересипав жито на долонях, пробував на зуба і дивувався:
— А я думав, що вогонь усе в клуні спопелив. А воно, бач, уціліло. Недаром житом називається. Бо для життя сотворене.
— Давайте змелемо жито і напечемо хліба! — запропонував Васильок.
Дідусь виважив на руці пілотку з зерном.
— Пайок нам мають видати на тому тижні — усім бакенщикам. По пуду борошна соєвого. А жито нам для посіву згодиться.
Помітивши розчарування на Васильковому обличчі, заспокоїв:
— З кожної зернини вродить по колоску. Та й гріх це житечко у жорна засипати, якщо його і вогонь не взяв.
Васильок повеселішав:
— То у нас буде багато жита, дідусю? Ну, тоді давайте варити бараболю!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Олень на тому березі» автора Чухліб Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЖАРИНИ НА СНІГУ“ на сторінці 18. Приємного читання.