Розділ «ПІСНЯ ТОНЕНЬКОЇ ОЧЕРЕТИНИ»

— Ну й розкукалась! — не витерпів Ведмідь. — І що толку з твого кукання? Соловей уже як співає, то не просто так. Він солов'їху своїм співом розважає, яка пташенят висиджує. І разом з тим оберігає гніздо, попереджує інших птахів — це моя, мовляв, територія.

— А я літаю по всьому лісу і розказую, який вік кожному випаде — ображено сказала зозуля.

— Вигадки це все! — засміявся Ведмідь. — Хоч одному вгадала? Ну от, мовчиш. Краще б зайнялася якимось корисним ділом. А то літаєш та лише кукаєш. А бобри тим часом греблю будують, дятел у кузні кує, зайці капусту та моркву вирощують, а сорока Чара — та лісову пошту носить. Мурахи он які маленькі, а все щось майструють.

— Чим же мені зайнятися? — запитала Зизка.

— А це вже ти сама подумай.

І Ведмідь знову взявся за роботу.

Думала зозуля, думала, а тоді прилетіла до Ведмедя.

— Вирішила я, дядьку Ведмедю, льон посіяти. Тільки ось як мені поле виорати?

— Так і бути, я тобі допоможу.

Виорав Ведмідь поле, а зозуля посіяла льон.

Виріс льон високий та тонкий. Вибрала його Зизка, пов'язала у снопики. Потім вона замочила льон у лісовому озері. Повитягувала снопики на берег, просушувала. Далі треба було льон терти.

Прилетіла зозуля до Ведмедя.

— Треба мені льон терти, та немає терниці.

— Ну ідо ж, зроблю я тобі терницю.

І таку гарну терницю змайстрував, що тільки льон підкладай, сама тертиме.

Цілими днями не змовкала терниця під крислатою сосною в Золотому бору. Звірі та птахи дивувалися:

— Хто це там витатахкує на терниці?

— Скажу, так не повірите. Зозуля Зизка.

— Та невже? І що це з нею сталося?

А Зизка тим часом тіпала льон, вичісувала. М'якенький льон вийшов, гладенький та блискучий, наче шовк. Напряла зозуля ниток, на цівки намотала.